Бодай Будка

Нiхто не сидiв на лавах, коли ремiзу заповнювали звуки музики, а у великих шибах догорала вечiрня зоря… Свiтилися й п’ятки танцюрiв: босi в тих, хто любив землю, взутi в тих, чий батько ii мав. По-рiзному сяяли Марiя Сергуц та ii подруга Пелажка Панасюк. Марiя – синiм, золотим, пристукуючи обцасиком[25 - Обцас, обчас (дiал.) – каблук. – Прим. ред.]; у сяйвi, що вирувало коло босоi Пелажки, золотий та синiй злилися в зелений снiп, i зеленi, трав’янi пошуги свiтла вирували й коло ii хлопця, Степана…

Золотi, синi, червонi промiння життя.

Тримаючи праву руку Марii лiвою над iх головами, перехвачуючи ii, повертаючи Марiю коло себе в складаному танцi, Іван нахилився до неi i прошептав:

– Я для тебе небо прихилю!

Золотi, синi промiння iхнiх облич – Марii Сергуц та Івана Дубняка.

Марiя пiдняла лице до нього, блиснула усмiшкою.

– Навiщо менi тое небо? – подумала.

Заблискали далеко бiля небокраю зоряницi, десь iшла нечутна гроза. Марiя Сергуц думала, що прихилене небо iй непотрiбне.

Пурхавки i пудпалюпахи

З печi, до якоi я нахилилася, вдарило хлiбним нестерпно смачнючим жаром. Старанно вимитими старими граблями я пiдтягнула до себе бляхи з буханками – або, як у нас сказали б, – булками хлiба, якi виросли вчетверо i тепер трохи перевiшувалися за краi бляхiв. Самопечений хлiб мiвся стати головною та почесною стравою на новосiльному столовi – сьогоднi ввечерi до мене збиралися приiхати Влянка, Ленка, Оксанка – букет ледi, тремтiння фiалок – щоб вiдзначити мое новосiлля.

Чим менi цих ледi покормити на входинах – була для мене велика задача, яка щiльно займала моi думки до тих пiр, поки, розбираючи завали мотлоху в клунi, я не натрапила на форми для випiчки хлiба – простокутнi, з якогось чорного металу, точно такi, в яких, ще пам’ятаю, колись пекла хлiб баба – в нас такi називають бляхи, i це слово мае наголос на останнiй склад i не мае жодного вiдношення до популярноi у росiйськомовних лайки. Бляхи були в доброму станi, аж просилися до пiчки.

І це наштовхнуло мене на iдею: зроблю вечерю в стародавньому стилю! Для кулiнарii ж головне, не як приготувати, а з чого. Найважнiше – щоб з добрих продуктiв, а все решта – так, прикраси, помпончики на шапцi. Тому я купила саморобне борошно (от, до речi, нiколи у нас тут так не кажуть, кажуть – мука, але нехай, все ж таки будемо говорити лiтературною мовою) та саморобнi дрiжджi в знайомоi фермершi зi Страдча i спекла хлiб сама.