Бодай Будка

Этому свитерку, видно, столько же лет, сколько тебе!

– Ну й що? Не бачу бiди, – знизала плечами, пробуючи вiдбитися, хоча наперед знала, що не можливо. – Ну старий светрик i старий. Що з того? Менi в ньому добре. Та й ось волосся я пофарбувала. Натурально-русий, щоб вiте знали. В «Єврооптi» купила, за два двадцять п’ять.

– Слышали? – Ленка iронiчно вiдправила в рот черешеньку. – Добре iй! Пофарбувала! Да этим, прости, Господи, натурально-русым врагов пугать хорошо! Ты меня извини, Алка, но я тебе скажу открыто: ты очень ограниченный человек.

Невыносимо ограниченный! В чем-то просто глупая. Ну вот сама посуди: ты столько сил кладешь на свое дело, на «Справу» эту. Это с одной стороны. А с другой стороны, таким вот пренебрежением к собственному внешнему виду сводишь на нет все свои усилия. Ну кого и к чему может привлечь чучело, которое выглядит, как ты, скажи на милость?

– Нiмця, – посмiхнувшись, пiдказала Влянка.

– О, о, – погодилася Ленка. – Разве что его.

Нiмець – верховод росiйських козакiв у Берестi (Бересть – то справжня старовинна назва Бреста, i ми, за прикладом старих наших бабусь також часто нею користаемося).

Так ось, згаданий Нiмець – прiзвище зовсiм недоречне для такоi людини, уявляю, як вiн його не любить – разом iз спiвтоваришами таки трохи попсували менi крови. Почалося з того, що на своiм сайтi вони розпочали кампанiю проти мене – «бандеровка, мразь, хочет здесь Майдана, хочет оторвать Брестчину от Белоруссии» – та таке iнше, у поширенiй стилiстицi подiбних кампанiй. Я знизувала плечима та крутила пальцем кiля лоба, не надто звертаючи великоi уваги на вовтузню алкашiв у ногавицях iз лампасами, з блазенськими медальками, що бринькають на узьких грудях над широкими пузами, – не звертала, кажу, уваги на гульки доблесних представникiв дурисвiтiв – аж поки, на мiй подив, цi персонажi не вибралися з вiртуалу в реал. З деякого недавнього часу вони стали менi назоляти: з’являлися на презентацii «Справи» та «Рибгорода», спробували iх зривати, в Добратичах пiдкинули нам у двiр живу рибину з виколотими очима i з запискою «Так будет со всеми врагами великой России», а оцей-о Нiмець вже два рази за той час, що я живу на Будцi, проiжджав колiем повз Будку на дрезинi (я не жартую), викрикуючи погрози та образи зi свого звичайного репертуару. Тут я вже вирiшила не терпiти та подала на нього заяву в мiлiцiю, пiсля чого, правда, такi речi зупинилися. Так що, таки да, його я привернула до себе. Смайлик.