Бодай Будка

Не вiдаючи, чим крити – все так, але все одно я остануся в своему старому светриковi, – я пiдвелася.

– Ну добре, вговорила, iз завтрашнього дня буду вдягатися винятково з Парижа. А поки що давайте прогуляемося. Ходiмо, Оксанка ж ще дому не бачила.

Повели Оксанку в дiм. Але дарма я сподiвалася перевести розмову з обмiркування моеi неiдеальноi особи на щось iнше; менi й тут досталося. Оглядаючи кiмнати, дiвчата проявили небайдужу зацiкавленiсть до того, як менi оборудувати свое мешкання; гаряче засперечалися, якi лiпше зробити пiдлоги: паркетнi чи дощанi – i спiльно накинулися на мене, коли я бовкнула, що хочу зробити iх з ламiнату.

А коли вже я сказала, що мрiю про пiдвiснi стелi, то взагалi, думала, заб’ють. Ленка заявила, що такоi фатальноi вiдсутностi смаку вона навiть вiд мене не чекала, Влянка спитала, чи я серйозно, а Оксанка примирливо розважила, що головне, щоб господинi подобалось…

Пiдсмiхуючись над iх гарячнiстю, повела iх знов надвiр, показати господарчi прибудови. Цiкаво, що тут вони менi пропонують зробити? Музей народного побуту в клунi?

Ми йшли до флiгелю, коли Оксанка раптом рiзко спинилася, глядячи пiд ноги.

Там рiс рядок невеличких кругленьких пурхавок.

– О, дивiться, пурхавки повилазили вже, – зауважила Влянка. – Значить, хутко й справжнi гриби будуть. І от ще, дивись, якiсь маленькi, руденькi, чаренями[30 - Чарень (дiал.) – тут: багато грибiв, що ростуть поблизу один одного.] ростуть. Забулася, як вони називаються. Оксанко?

– Пудпалюпахи, – приглушено вiдповiла Оксанка.

– Як-як? – не розчула Влянка.

– Пудпалюпахи, – повторила вона голоснiй, але таким дивним голосом, що я пiдвела на неi очi.

– Що з тобою, Оксано?

– Все нормально, – Оксанка вiдкашлялася.

Вона мiцно задумалася, i раптом спитала:

– А ми можемо зараз пiднятися на горище?

– Бодай. Але там нiц цiкавого немае…

– Давайте все ж залiземо.

Ми вернулися в дiм i по вузькiй драбинi, яку я знайшла на вишках[31 - Вишки (дiал.) – мiсце «на дугому поверсi», пiд стрiхою на дошках у клунi, де зберегаеться сiно.

] у клунi i приперла сюди, одна за другою пiднялися на гору[32 - Гора (дiал.) – тут: горище.]. Тут справдi не було нiчого вартого уваги; пiвтемне пильне примiщення. Оксанка хуткими кроками пiдiйшла до одного з двох вiконець, що розмiщалися у фронтонах, виглянула i покликала нас.

– Подивiться!

Ми згрудилися бiля вiкна. Що вона там таке бачить?

– Дивiться, отам, на газонi. Онде-го[33 - Онде-го (дiал.) – ось там.]!

Я подивилася.