Стук у браму

При цьому я сказав, що цей випадок вельми цiкавий, i що я абсолютно не розумiю його. Я додав також, що не вiрю в його автентичнiсть, i що вiн, ймовiрно, вигаданий з якоюсь певною метою, яка менi невтямки. Потiм я заплющив очi, бо вони у мене болiли.

– О, це добре, що ви подiляете мою думку, i жодноi своекорисливостi не було в тому, що ви затримали мене, щоб сказати менi це.

Хiба не правда, чому я повинен соромитися або чому повиннi ми соромитися – того, що ходжу я не випроставшись i важко, не стукаю палицею об брукiвку i не зачiпаю одягу людей, якi голосно мене поминають.

Чи маю я, навпаки, наполегливо скаржитися на те, що люди, як тiнi, зiщулившись, шмигають уздовж будинкiв, iнодi зникаючи в шибках вiтрин?

Якi днi я проводжу! Чому все побудовано так кепсько, що часом руйнуються високi будинки, а зовнiшньоi причини на те знайти неможливо. Я лажу потiм по купах щебеню i питаю кожного, кого зустрiну: «Як це могло статися? У нашому мiстi… Новий будинок… Сьогоднi це вже п’ятий… Подумайте тiльки».

Тут менi нiхто не може вiдповiсти.

Часто падають люди на вулицi i залишаються мертвi лежати. Тодi крамарi вiдкривають своi завiшанi товарами дверi, швидко прослизають усередину, забирають мерця в якийсь будинок, потiм виходять, посмiхаючись ротом i очима, i кажуть: «Добрий день!.. Небо похмуре… Головнi хустки… йдуть добре… Атож, вiйна». Я шмигаю в цей будинок i, боязко пiднявши кiлька разiв руку iз зiгнутим пальцем, стукаю нарештi у вiконечко воротаря. «Дорогий, – кажу я привiтно, – до вас принесли покiйника.

Покажiть менi його, прошу вас». І коли вiн хитае головою, наче вагаючись, я мовлю твердо:

«Дорогий. Я з таемноi полiцii. Покажiть менi мерця вмить». – «Мерця? – питае вiн тепер майже ображено. – Нi, у нас тут жодного мерця немае. Це пристойний будинок».

Я прощаюся i йду.

А потiм, коли менi потрiбно перетнути велику площу, я все забуваю. Важкiсть цiеi авантюри мене бентежить; i я часто думаю про себе: «Якщо такi великi площi будують тiльки через бундючнiсть, чому б не будувати i кам’янi перила, якi б вели через площу? Сьогоднi дме пiвденно-захiдний вiтер.

Повiтря на площi хиляеться. Баштовий шпиль ратушi описуе маленькi кола. Чому не вгамують цю штовханину? Що це за гармидер такий! Усi шибки дзвенять, а стовпи лiхтарiв гнуться, як бамбук. Плащ святоi Марii на колонi надимаеться, i бурхливе повiтря хоче зiрвати його. Невже нiхто цього не бачить? Панове й дами, яким слiд було б iти по камiнню, пливуть по повiтрю.