Стук у браму

Стук у браму

Franz Kafka

Франц Кафка (1883–1924) – знаменитий австрiйський письменник, один з творцiв модерноi прози ХХ столiття, бiльшiсть творiв якого були опублiкованi вже пiсля смертi автора. У видавництвi «Фолiо» вийшли друком його романи «Замок», «Процес», «Америка», а також «Листи до Мiлени. Лист батьковi». Оповiдання («Опис однiеi боротьби», «Нора», «Дослiдження одного пса» та iн.), що зiбранi в цьому виданнi, як i iншi твори Кафки, просякнутi абсурдом i страхом перед зовнiшнiм свiтом та вищим авторитетом i здатнi пробуджувати в читачевi почуття тривоги.

Героi оповiдань – це люди, яких байдуже суспiльство вiдторгае, бо вони – iнакшi, а значить «хворi», тому iм немае мiсця серед звичайних людей. Вони мають пiти… На жаль, саме це в реальному життi вiдчував i сам Кафка.

Франц Кафка

Стук у браму

Franz Kafka

DER SCHLAG ANS HOFTOR

Переклад з нiмецькоi Ігоря Андрущенка

Художник-оформлювач Олена Гугалова-Мешкова

Серiя «Зарубiжнi авторськi зiбрання» заснована у 2019 роцi

© І.

В. Андрущенко, переклад украiнською, 2020

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019

* * *

Опис однiеi боротьби

І, вбравшись, ходять люди

По рiнi ваги-переваги

Пiд небесами широченними оцими,

Якi сягають по далекi горбовини

Вiд пагорбiв удалинi помiтних.

I

Годинi о дванадцятiй деякi люди вже пiдвелися, вклонились, потиснули одне одному руки, сказали, що було дуже приемно, i вийшли через велику дверну пройму в передпокiй, аби вдягтися.

Господиня стояла посеред кiмнати, рухливо кланяючись, а ii сукня лягала витонченими бганками.

Я сидiв за маленьким столиком – у нього були три витягнутi тонкi нiжки, – прикладаючись до третьоi чарчини «Бенедиктину» й одночасно оглядаючи свiй невеликий запас печива, яке я сам знайшов i наклав собi, бо воно мало тонкий смак.

Тут до мене пiдiйшов мiй новий знайомий i, трохи неуважно посмiхнувшись моему заняттю, сказав тремтячим голосом:

– Даруйте, що я пiдiйшов до вас.

Але досi я сидiв один зi своею дiвчиною в сусiднiй кiмнатi. З пiв на одинадцяту, зовсiм не так довго. Вибачте, що я це говорю вам. Ми ж не знаемо один одного. Чи не правда, що ми зустрiлися на сходах i сказали один одному кiлька важливих слiв, а тепер я вже говорю вам про свою дiвчину, але ви вже менi – прошу вас – даруйте, щастя рветься з мене назовнi, я нiчого не мiг вдiяти.