Стук у браму

А що в мене немае iнших знайомих, яким я довiряю…

Так вiн говорив. А я засмучено подивився на нього – шматок-бо фруктового торта, який перебував у мене в ротi, був недобрий на смак – i сказав йому в його приемно спаленiле лице:

– Я радий, що здаюся вам гiдним довiри, але засмучений тим, що ви менi це розповiдаете. І ви самi – не були б ви такi схвильованi – вiдчули б, як це недоречно – розповiдати людинi, яка сидить на самотi i п’е горiлку, про кохану дiвчину.

Коли я це сказав, вiн раптом сiв, вiдкинувся й опустив руки.

Потiм, зiгнувши в лiктях, притиснув iх до себе i досить гучним голосом заговорив наче до себе самого:

– Ми сидiли там самi-самiсiнькi… в кiмнатi… з Аннерль, i я цiлував ii… цiлував… ii… в губи… цiлував вухо… плечi.

Кiлька чоловiкiв, якi стояли поблизу i вирiшили, що точиться якась жвава розмова, позiхаючи, пiдiйшли до нас. Тому я встав i голосно сказав:

– Добре, якщо ви хочете, я пiду, хоча нерозумно йти зараз на Лаврiнову гору[1 - Мова про пагорб Петршин (нiмецька назва ii – Laurenziberg) у центральнiй частинi Праги, найвiдомiшу з празьких гiр.

], адже погода ще холодна, а що випало трохи снiгу, то дороги слизькi, наче ковзанка. Але якщо ви хочете, я пiду з вами.

Спершу вiн здивовано подивився на мене i розкрив рота з широкими i червоними вологими губами. Але потiм, побачивши чоловiкiв, якi були вже близенько, засмiявся, встав i сказав:

– О, нiчого, холод на користь, наш одяг увесь просякнутий жаром i димом, та й я, напевно, п’яненький, хоча пив мало, атож, попрощаемося й пiдемо.

Ми пiдiйшли до господинi, i, коли вiн цiлував iй руку, вона сказала:

– Їй-бо, я рада, що сьогоднi у вас таке щасливе обличчя, зазвичай воно серйозне й тоскне.

Доброта цих слiв зворушила його, i вiн iще раз поцiлував iй руку; вона усмiхнулася.

У переднiй стояла покоiвка, ми побачили ii зараз уперше. Вона подала нам пальто i взяла потiм лiхтарик, щоб посвiтити нам на сходах.

А гарна ж була дiвчина. Шия в неi була оголена i тiльки пiд пiдборiддям пов’язана чорною оксамитовою стрiчкою, а ii просторо вбране тiло грацiйно згиналося, коли вона спускалася перед нами по сходах, свiтячи лiхтариком. Їi щоки розчервонiлись, бо вона випила вина, а ii вуста були напiввiдкритi.

Внизу сходiв вона поставила лiхтарик на сходинку, похитуючись, пiшла до мого знайомого, обняла i поцiлувала його й затрималася в обiймах.