Шляхи долі

– О так, я про нього подбаю! Як мешканець Нью-Йорку, а тому й частковий власник його паркiв, я продовжу для нього гостиннiсть Медiсон-сквер цiеi ночi. Нема сенсу з ним сперечатися. Вiн сидiтиме на тiй лавцi до ранку. Хiба вiн не чудовий? Я радий, що ти наглянеш за ледi, Елiс. Кажу тобi, на фонi тих заблукалих у лiсi дiтей моi… тобто, ем, на iхньому фонi Вол-стрiт i Банк Англii виглядають залами iгрових автоматiв.

Мiс фон дер Райслiнг повела мiс Бедфорд з Бедфорда до опочивалень нагорi.

Коли вона спустилася, то поклала в руки Пiлкiнсу подовгувату картонну коробочку.

– Твiй подарунок, – сказала вона, – який я тобi повертаю.

– О, так, я пам’ятаю, – сказав Пiлкiнс, зiтхнувши, – плюшеве кошеня.

Вiн покинув Клейтона на парковiй лавi й щиросердно потиснув йому руку.

– Коли матиму роботу, – сказав юнак, – я вас знайду. Ваша адреса е на вiзитцi, так? Дякую. Що ж, добранiч. Я перед вами в боргу. Нi, дякую, я не курю. Добранiч.

У себе в кiмнатi Пiлкiнс вiдкрив коробку й вийняв з неi смiшного, вирячкуватого котика, колись набитого цукерками, якому тепер бракувало одного ока-гудзика.

Пiлкiнс iз сумом на нього поглянув.

– Врештi-решт, – сказав вiн, – я не вiрю, що одними грiшми…

А тодi вiн скрикнув i пiрнув рукою на дно коробки по щось, що служило для котика ложем – зiм’яту, але пахучу, червону, багатообiцяючу троянду.

ЗАЧАРОВАНИЙ ПРОФІЛЬ

Халiфок е небагато. Жiнки – Шагразади з народження, за схильнiстю, iнстинктом i будовою голосових зв’язок.

Тисяча i одна iсторiя щоденно оповiдуеться сотнями тисяч доньок вiзирiв iхнiм султанам. Але iм слiд бути насторожi.

Тим не менш, я чув iсторiю про жiнку-халiфа. Це не зовсiм iсторiя штибу «Тисячi й однiеi ночi», бо в нiй йдеться про Попелюшку, яка розмахувала кухонним рушником в iнший час i в iншiй краiнi. Тому, якщо ми не проти дещо сплутати дати (що додае трохи схiдного вiдтiнку), ми про-довжимо.

Є в Нью-Йорку старий-старий готель. Ви могли бачити гравюри з ним у журналах. Його збудували – дайте подумати – у тi часи, коли за Чотирнадцятою вулицею ще не було нiчого, крiм староi iндiанськоi стежки на Бостон i офiсу Гаммерштайна. Невдовзi старий готель знесуть. І коли мiцнi стiни розколють, а цегла з гуркотом полетить униз, натовпи мешканцiв зберуться зусiбiч i плакатимуть над знищенням iхньоi дорогоi пам’ятки.