Шляхи долі

Завтра знайду якусь роботу. Ми ще маемо торбинку печива й шоколаду, якось протримаемося.

– Послухайте, – виразно мовив мiльйонер. – Мене звати Пiлкiнс, i моi статки становлять сiм мiльйонiв доларiв. У кишенi якраз маю готiвкою вiсiм чи дев’ять сотень. Вам не здаеться зайвою скромнiстю вiдмовлятися вiд мiзерноi суми, яка б, однак, могла забезпечити вам i вашiй дамi комфорт на одну нiч?

– Не можу сказати, сер, що менi так здаеться, – сказав Клейтон з округу Роанокi. – Мене по-iншому виховали. Але я однаково вам дуже вдячний.

– Тодi ви змушуете мене з вами попрощатися, – сказав мiльйонер.

Двiчi того дня його грiшми знехтували простаки, для яких його долари були що смiття. Вiн нiколи не молився на купюру та монети, але завжди вiрив у iхнi безмежнi купiвельнi сили.

Пiлкiнс поспiхом пiшов геть, а тодi рiзко розвернувся i повернувся до лавки, де сидiла молода пара. Вiн зняв капелюха i заговорив. Дiвчина подивилася на нього з тою самою спраглою цiкавiстю, з якою розглядала лiхтарi, скульптури й хмарочоси, якi робили стару площу такою далекою вiд Бедфорда.

– Мiстере… е-е-е… Роанокi, – сказав Пiлкiнс, – я в такому захватi вiд вашоi незале… вашого iдiотизму, що збираюся взивати до лицарськоi гiдностi. Здаеться, так ви на Пiвднi це називаете, коли змушуете даму сидiти на лавцi холодноi ночi тiльки для того, щоб зберегти свою старомодну гордiсть. Отже, я маю друга – даму – яку я знаю все життя – яка живе за кiлька кварталiв звiдси – з батьками, сестрами, тiтками й такими iншими гарантiями.

Я впевнений, що ця ледi була б рада та щаслива прийняти в себе мiс… е-е-е Бедфорд, тобто iй було б приемно бачити ii гостею цього вечора. Не думайте, мiстере Роанокi, що ви могли б так сильно переступити через своi упередження?

Клейтон з Роанокi пiдвiвся i простягнув руку.

– Старий, – сказав вiн, – мiс Бежфорд буда рада прийти гостиннiсть тiеi дами, про яку ви говорите.

Вiн офiцiйно представив мiстера Пiлкiнса та мiс Бедфорд. Дiвчина подивилася на нього мило й спокiйно. «Гарний видався вечiр, мiстере Пiлкiнс – ви не думаете?», – повiльно проказала вона.

Пiлкiнс повiв iх до будинку Фон дер Райслiнгiв iз крихкоi червоноi цегли. Його картка привела здивовану Елiс вниз. Втiкачiв запросили у вiтальню, а Пiлкнiс тим часом розповiв усе Елiс у коридорi.

– Звичайно, я ii прийму, – сказала Елiс. – Хiба дiвчата з Пiвдня не мають бездоганного виховання? Звiсно, вона залишиться тут. А ти подбаеш про мiстера Клейтона.

– Подбаю? – задовено сказав Пiлкiнс.