Шляхи долі

Годинна стрiлка наближалася до цифри вiсiм; повiтря жалило холодом, але мороз ще не вдарив. Тьмяна площа здавалася великою, холодною кiмнатою без даху, чотири стiни якоi утворювали будинки, всiянi недостатньою кiлькiстю ламп. На лавках тут i там сидiли бродяги.

Але раптом Пiлкiнс наштовхнувся на юнака, який вiдважно сидiв без пальта, нiби втомився вiд лiтньоi задухи, в однiй бiлiй сорочцi, яка видiлялася у свiтлi електричного лiхтаря. Поряд iз ним сидiла дiвчина, усмiхнена, замрiяна, щаслива. На плечах в неi було пальто, яке, очевидно, належалоюнаковi, що кидав виклик холоду.

Разом вони складали картину, яка нагадувала осучаснену версiю казки про двох дiтей, яких залишили в лiсi, от тiльки вiльшанки ще не встигли з’явитися i вкрити iх листям.

Фiнансовi халiфи зi задоволенням дивляться на ситуацii, в яких, на iхню думку, вони можуть якось зарадити, поки ви просто стоiте й чекаете.

Пiлкiнс сiв на лавку, за одне мiсце вiд юнака. Вiн обережно глянув i побачив (як вмiють тiльки чоловiки; жiнки, на жаль, так не вмiють) що вони представники одного соцiального класу.

Невдовзi Пiлкiнс нахилився i заговорив до юнака, який усмiхнено й чемно йому вiдповiв. Вiд загальних тем розмова перейшла до причини iхнього смутку. Але Пiлкiнс проробив усе так делiкатно i щиро, як справжнiй халiф. І коли дiйшло до сутi, юнак обернувся до нього з тiею самою усмiшкою i сказав м’яким голосом:

– Не хочу здатися невдячним, старий, – сказав вiн, звертаючись, як властиво молодим, трохи фамiльярно, – але, бачте, я не можу нiчого прийняти вiд незнайомця.

Я знаю, ви нормальний, i я страшенно перед вами зобов’язаний, але не хочу нi в кого позичати. Бачите, я Маркус Клейтон – iз тих Клейтонiв, що з округу Роанокi, Вiрджинiя. Юна ледi – мiс Ева Бедфорд – думаю, ви чули про Бедфордiв. Їй сiмнадцять, i вона з тих Бедфордiв, що з округу Бедфорд. Ми втекли з дому, щоб одружитися, i хотiли побачити Нью-Йорк. Приiхали сьогоднi по обiдi. На поромi хтось украв мiй гаманець, а крiм нього в мене залишилося три центи. Завтра я знайду роботу, i ми одружимося.

– Але, старий, – сказав Пiлкiнс впевненим, тихим тоном, – ви не можете тримати ледi на такому холодi всю нiч. Щодо готелiв…

– Я ж вам сказав, – сказав юнак, широко усмiхаючись, – що маю всього лиш три центи. Крiм того, навiть якби я мав тисячу, ми б мусили чекати тут до ранку. Ви ж, звичайно, розумiете. Дуже вам вдячний, але ваших грошей взяти не можу. Ми з мiс Бедфорд багато часу проводимо надворi й трохи холоду не боiмося.