Шляхи долі

Я завжди захоплювався проникливiстю i добрим смаком iндiанцiв. Уся ця iнформацiя мае переконати вас, що Фон дер Райслiнги були тiею збiднiлою аристократичною родиною, якi гордують людьми, що мають грошi. Ох, ну я не це мав на увазi; я хотiв сказати, людьми, як мають тiльки грошi.

Одного вечора Пiлкiнс пiшов у червоний цегляний будинок на площi Грамерсi i, як вiн думав, зробив пропозицiю Елiс ф. д. Р. Елiс, зi задертим носом i думками про його грошi, буквально розцiнила це як пропозицiю i ii вiдхилила. Пiлкiнс, стягуючи всi своi ресурси, як вчинив би будь-який добрий генерал, зовсiм не тонко натякнув на переваги, якi давали його грошi.

Це й поставило крапку. Ледi стала настiльки холодною, що сам Волтер Велман[2 - Волтер Велман – американський дослiдник (прим. перекл.)] зачекав би до весни, перш нiж вiдправлятися до неi на нартах.

Але Пiлкiнс i сам був не промах. Виявляеться, не кожного мiльйонера можна обманути щоразу, як часова куля на будiвлi Western Union сигналiзуе полудень.

– Якщо колись, – сказав вiн Елiс ф. д. Р., – ти вiдчуеш, що захочеш переглянути свою вiдповiдь – пришли менi таку троянду.

Пiлкiнс зухвало торкнувся троянди в ii волоссi.

– Дуже добре, – сказала вона. – І якщо я ii пришлю, ти з цього зрозумiеш, що хтось iз нас дiзнався щось нове про силу грошей. Тебе, мiй друже, розбестили. Нi, не думаю, що зможу вийти за тебе. Завтра я вiдправлю подарунки, якi вiд тебе отримала.

– Подарунки! – здивовано сказав Пiлкiнс. – Я тобi в життi нiчого не дарував.

Хотiв би я побачити портрет у повний зрiст того чоловiка, вiд якого б ти прийняла подарунок. Ти ж менi нiколи не дозволяла присилати тобi нi квiти, нi цукерки, нi навiть мистецькi календарi.

– Ти забув, – сказала Елiс ф. д. Р. з легкою усмiшкою. – То було давно, коли нашi сiм’i жили по-сусiдству. Тобi було сiм, а я тягала за собою по тротуару ляльку. Ти принiс менi сiрого плюшевого котика з очима-гудзиками. У нього вiдкручувалася голова, а всерединi були цукерки.

Ти дав за нього п’ять центiв – так ти менi сказав. Я вже не маю тих цукерок – у три роки я ще не була така свiдома й з’iла iх. Але котик ще е. Я акуратно його запакую i завтра ж тобi вiдправлю.

Попри легкiсть розмови Елiс ф. д. Р., непохитнiсть ii рiшення була явною i безсумнiвною. Тому йому не залишалося нiчого iншого, як покинути будинок iз крихкоi червоноi цегли разом зi своiми ненависними мiльйонами.

Дорогою назад Пiлкiнс пiшов через Медiсон-Сквер.