Шляхи долі

– Ви художник, – сказав я, – i не зрозумiли, чому Меггi Браун прониклася такою симпатiею до мiс Бейтс? Давайте я вам покажу.

Наречена була в простiй бiлiй сукнi, так само прекрасно драпiрованiй, як у давнiх грекiв. Я зiрвав кiлька листкiв iз декоративних вiнкiв у малiй вiтальнi, зробив iз них вiнок i поклав на блискуче каштанове волосся мiс Бейтс, а тодi попросив повернутися до чоловiка профiлем.

– Їй-богу! – сказав вiн. – Та Іда ж просто копiя голови ледi на срiбнiй монетi!

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ЛІТЕРАТУРИ

Вiн прикував мою увагу, коли ступив з порома на Десбросiз-Стрiт.

Вiн складав враження людини, яка бачила свiт i прибувала в Нью-Йорк як його володар пiсля рокiв вiдсутностi. Але я подумав, що попри таке враження, його нога нiколи ранiше не ступала слизькими брукованими вулицями Мiста Надто Засилля Халiфiв.

На ньому був одяг дивного вицвiлого синюватого кольору й класична кругла панама без задертих краiв, якими мандрiвники з Пiвночi нiвечать тропiчнi головнi убори. Крiм того, вiн був найбiльш негарною людиною, яку я тiльки бачив.

Його негарна зовнiшнiсть була не так бридкою, як приголомшливою – лiнкольнова грубiсть i неправильнiсть рис, яка зачаровувала подивом i страхом. Так мiг виглядати злий дух чи джин, що з’являеться з вази. Як вiн пiзнiше менi розповiв, звали його Джадсон Тейт; то чому б його так i не називати. Вiн носив зелену шовкову краватку й перстень iз топазом; i цiпок з хребта акули.

Джадсон Тейт звернувся до мене з простими та складними питаннями про мiськi вулицi й готелi, таким тоном, нiби вiн лише пригадував кiлька незначних деталей.

Я не бачив причин не похвалити тихий i спокiйний готель у центрi, в якому сам зупинився; тому станом на вечiр ми вже добряче пiдкрiпилися, випили (за мiй рахунок) i готовi були вмоститися, щоб покурити в тихому закутку фойе.

Щось було в цього Джадсона Тейта на думцi, i вiн спробував зi мною подiлитися. Вiн вже прийняв мене як друга; i коли я подивився на його велику засмаглу руку помiчника капiтана, якою вiн енергiйно жестикулював менi пiд носом, я подумав, чи, бува, вiн не так само легко не може стати ворогом.

Коли цей чоловiк почав говорити, я вiдчув вiд нього деяку силу. Його голос був переконливим iнструментом, на якому вiн досить непристойно грав. Вiн не намагався змусити вас забути про його потворнiсть; вiн жбурляв нею вам в обличчя i робив частиною свого шарму. Ви ладнi були заплющити очi й iти за цим щуроловом до самого Гамельна.