Шляхи долі

І не до Гера Меса, а до Джадсона Тейта.

Одного дня ми з Фергюсом Макмахеном сидiли на своiй верандi з видом на море, пили охолоджений ром i розмовляли.

– Джадсоне, – сказав Фергюс, – в Оратамi е ангел.

– Якщо, – кажу я, – це не Гавриiл, то нащо про нього й згадувати?

– Це Сеньйорита Анабеда Самора, – каже Фергюс. – Вона чудова… чудова… чудова… як сам чорт!

– Браво, – кажу я, i смiюся вiд душi. – Ти змалював свою кохану з iстинною красномовнiстю закоханого. Це менi нагадуе, – кажу я, – залицяння Фауста до Маргарити, якби вiн залицявся до неi за сценою.

– Джадсоне, – каже Фергюс, – ти й сам знаеш, що схожий на носорога. Ти не можеш цiкавитися жiнками. А я ж серйозно захопився мiс Анабелою. Ось.

– О, seguramente, – кажу я. – Я знаю, що в мене фасад, як бога ацтекiв, який охороняе неiснуючий скарб в Юкатанi. Але зате я маю щось iнше. Наприклад, я тут головний, доки бачить око, i навiть трохи далi. Крiм того, – кажу я, – коли я вже беруся обмiнюватися з людьми голосовими повiдомленнями, то не звучу, як дешевий запис беззмiстовних звукiв, якi видае медуза.

– О, я знаю, – приязно каже Фергюс, – що не дуже вмiю вести пустi розмови. Та й повнi теж. Я ж до того й веду. Хочу, щоб ти менi допомiг.

– Як я можу допомогти? – спитав я.

– Я пiдкупив, – каже Фергюс, – дуенью сеньйорити Анабели, Франческу. Ти, Джадсоне, заробив собi в цiй краiнi репутацiю, – каже Фергюс, – великоi людини, героя.

– Дiйсно, – кажу я, – i я ii заслужив.

– А я, – каже Фергюс, – найпривабливiший чоловiк мiж полярним колом льодовиком Антарктики.

– Згоден, – кажу я, – з деякими фiзiономiчними й географiчними винятками.

– Сеньйорита Анабела, – каже Фергюс, – мае побачити нас разом. А панi ця, як ти знаеш, зi старовинного iспанського роду, а тому недосяжна, як зiрка в небi. Менi свiтить лише бачити, як вона проiжджае повз у сiмейному екiпажi через площу чи мигцем побачити ii ввечерi через загратоване вiкно.

– А заради кого вона мае побачити нас разом? – питаю я.

– Заради мене, звичайно, – каже Фергюс.

– Ти ii не бачив. Я попросив Франческу показати iй на мене сказати, що це ти. Коли вона бачить мене на площi, то думае, що дивиться на дона Джадсона Тейта, найбiльшого з героiв, державного мужа, романтичну постать. З твоею репутацiею i моею зовнiшнiстю, як вона зможе опиратися? Звичайно, вона чула твою захоплюючу iсторiю. І бачила мене. Хiба може жiнка хотiти бiльшого? – питае Фергюс Макмахен.

– А меншим вона не обiйдеться? – питаю я.