Шляхи долі

Вiн, напевно, справжнi поет, бо про Івон було забуто; ця нова чарiвнiсть приворожувала його своею свiжiстю та грацiею. Їi легкий парфум сповнював його дивними почуттями. Його теплий, нiжний погляд зупинився на нiй. Вона спрагло до нього нахилилася.

– Десять хвилин, – сказав Девiд, – дано менi, щоб зробити те, на що iнакше пiшли б роки. Не казатиму, що шкодую вас, мадемуазель; це було б неправдою – я кохаю вас. Я не можу наразi просити вас, щоб ви кохали й мене, але дозвольте врятувати вас вiд цього жорстокого чоловiка, i, з часом, кохання прийде.

– Ах, ви жертвуете собою з жалю!

– Вiд кохання. Час закiнчуеться, мадемуазель.

– Ви пошкодуете про це й будете мене зневажати.

– Я житиму для того, щоб робити вас щасливою i бути гiдним вас.

Їi красива ручка прослизнула з-пiд пальта в його руку.

– Я довiрю вам свое життя, – видихнула вона. І… i кохання може прийти ранiше, нiж ви думаете.

Девiд пiшов i став перед маркiзом. Чорна постать заворушилася, i насмiшкуватi очi поглянули на великий годинник.

– Ще двi хвилини. Вiвчаревi треба вiсiм хвилин, щоб вирiшити, чи прийме вiн наречену, яка може похвалитися i вродою, i статком! Кажи, вiвчарю, ти згоден стати чоловiком мадемуазель?

– Мадемуазель, – гордо сказав Девiд, – зробила менi честь i прийняла пропозицiю стати моею дружиною.

– Добре сказано! – сказав маркiз. – Пан вiвчар не позбавлений придворних манер. Мадемуазель мiг дiстатися i гiрший приз. А тепер, давайте завершимо нашу справу так видко, як тiльки Церква й диявол це дозволять!

Вiн гучно вдарив по столу рукояткою свого меча. Прийшов власник будинку; колiна його тремтiли; вiн принiс ще свiчок, готовий почути чергову примху маркiза.

– Приведiть священика, – сказав маркiз, – священика, ясно? Щоб через десять хвилин тут був священик, iнакше…

Домовласник впустив свiчки й помчав геть.

Прийшов священик, розтрiпаний i з важкими повiками. Вiн зробив Девiда Мiньйо та Люсi де Варан чоловiком i дружиною, сховав до кишенi золоту монету, яку йому кинув маркiз, i почовгав назад у нiч.

– Вина, – розпорядився маркiз, розчепiрюючи своi зловiснi пальцi перед господарем.

– Наповни бокали, – сказав вiн, коли вино принесли.