Шляхи долі

І так, бiля великого полотна поряд iз дверима палати представникiв чи не щодня можна було споглядати дужу постать сенатора Кiннi й чути сурми його голосу, який вихваляв минулi дiяння Лусьена Брiско, чий внук тепер продовжив його традицiею своею роботою. Робота сенатора Мулена була не такою показовою, але скерованою в тому самому напрямку.

Тодi, коли наближався день представлення законопроекту з придбання картини, зi Сан-Саби приiхав верхи Лон-нi Брiско разом iз групою вiрних ковбоiв, щоб пiдтримати мистецький акт i прославити iм’я дружби, бо ж Лоннi один iз них, лицар стремен i шкiряних штанiв, такий ж вправний iз ласо та патронами, як iз пензлем i фарбами.

Березневого дня весь цей гурт iз вигуками увiрвався в мiсто. Ковбоi змiнили форму на бiльш пiдходящу для мiста. Вони вiдмовилися вiд шкiряних штанiв, а також перемiстили револьвери й патрони з поясiв на сiдло. Серед них був i Лоннi, юнак двадцяти трьох рокiв, засмаглий, iз серйозним обличчям, щирий, кривоногий, стриманий, верхи на Пекучому Тамалi, найбiльшому тямущому конi на захiд вiд Мiссiсiпi.

Сенатор Муленс попередив його про блискучi перспективи, що його чекали; навiть назвав – так сильно вiн вiрив у можливостi Кiннi – цiну, яку штат, найiмовiрнiше, заплатить. Лоннi здавалося, що слава i грошi в нього в кишенi. Однозначно, iскра божественного вогню палала в грудях смуглявого кентавра, а в двох тисячах доларiв вiн бачив засiб подальшого розвитку свого таланту. Одного дня вiн намалюе ще бiльшу картину – скажiмо, чотири метри на шiсть, атмосферну, живу.

За три днi, якi залишалися до дати розгляду законопроекту, гурт пiдтримки кентавра встиг доблесно прислужитися. Без верхнього одягу, зi шпорами, обвiтренi, засмаглi, сповненi ентузiазму, який вони досить химерно виражали, ковбоi невтомно тинялися бiля картини. Не цiлком безпiдставно вони вважали, що iхнi коментарi про вiрнiсть картини природi буде сприйнято як зауваження експертiв. Вони голосно хвалили вмiння художника кожного разу, коли бачили вигiдного слухача.

Лем Перрi, лiдер клакерiв, щоразу виголошував ту саму промову, бо йому, очевидно, бракувало фантазii для створення нових фраз.

– Подивiться на цього дворiчного бика, – казав вiн, показуючи засмаглою рукою на центральну фiгуру полотна. – Хай менi грець, звiр – як живий. Я аж чую тупiт його копит, як вiн вдае, що наляканий i тiкае вiд стада. А вiн негiдник, цей вiл! Ви подивiться, як очима завертае, як махае хвостом. Ну як справжнiй.