Шляхи долі

Тодi пiдвiвся сенатор Кiннi, i небозвiд готувався розiрватися вiд його громового голосу. У той час ораторство мало велику силу; свiт ще не навчився вирiшувати питання за допомогою геометрii i таблицi множення. То були днi красномовства, широких жестiв i прикрас, зворушливого просторiкування.

Сенатор взяв слово. Контингент Сан-Саби сидiв, важко дихаючи, у галереi, iз розпатланим волоссям, яке падало на очi, iз широкополими капелюхами на колiнах. Внизу високоповажнi сенатори або зручно розвалилися за своiми столами, або сидiли прямо – явно новачки.

Сенатор Кiннi говорив цiлу годину. Історiя була його темою – iсторiя, пом’якшена патрiотизмом i сентиментами. Час вiд часу вiн згадував про картину в холi – немае потреби, казав вiн, розводитися про ii достоiнства – сенатори самi все бачили. Художник був онуком Лусьена Брiско. Тодi вiн взявся змальовувати яскравими барвами картини життя Брiско. Його суворе, сповнене ризикiв i пригод життя, його простодушну любов до загального добробуту, який вiн допомагав розбудовувати, його зневагу до похвали й нагород, його неймовiрну стiйку незалежнiсть i те, як вiн прислужився штату.

Темою промови був Лусьен Брiско; картина залишалася на задньому фонi й була просто засобом, про який вiн тепер радiсно згадав для запiзнiлоi подяки штату нащадковi свого улюбленого сина. Частi енергiйнi оплески сенаторiв свiдчили, що вони пiдтримували настрiй промовця.

Законопроект прийняли одноголосно. Завтра його передадуть у палату представникiв. Вже все було пiдготовлено для того, щоб вiн i там пройшов, як по маслу.

Бленфорд, Грейсон i Пламмер, усi перевiренi люди й добрi оратори, забезпеченi iнформацiею про дiяння першопрохiдця Брiско, погодилися стати в цiй справi рушiйною силою.

Сан-сабська ватага зi своiм протеже незграбно спустилася сходами й вийшла в двiр Капiтолiю. Там вони збилися в купу й видали трiумфальний вигук. Але один iз них – Кривогий Саммерс – влучно пiдмiтив:

– Усе склалося, як треба, – сказав вiн. – Думаю, вони куплять бичка Лоннi.

Я не сильний у цих парламентських штуках, але так воно виглядае. Але здаеться менi, Лоннi, що тут бiльша заслуга дiда, нiж картини. Ти, напевно, радий, що маеш на собi клеймо Брiско, синку.

Це зауваження викликало в Лоннi неприемну пiдозру. Вiн став ще бiльш стриманим i мовчазним, зiрвав траву й узявся задумливо ii жувати. Картина як така була принизливо вiдсутньою в промовi сенатора. Про художника говорила тiльки як про внука, тепер вiн це явно бачив.