Шляхи долі

– Отож ви вiрите в удачу? – спитав я.

– А ви? – вiдповiв капiтан з багатозначною усмiшкою, яку затiняли криси його солом’яного капелюха.

ЗАТЯТИЙ ОБМАНЩИК

Бiда почалася в Ларедо. Це було провина Малоно Льян, бо йому слiд було обмежити свою звичку до людиновбивства мексиканцями. Але Малому минуло двадцять рокiв; а мати на своему рахунку в двадцять рокiв одних лише мексиканцiв було нечуваним соромом на кордонi Рiо Гранде.

Усе сталося в гральному домi старого Хусто Вальдо. Грали в покер, i не всi гравцi були мiж собою друзями, як це бувае, коли чоловiки з’iжджаються здалеку в пошуках щастя.

Сварка розгорiлася через таку дрiбницю, як пара королев; i коли вивiтрилася, виявилося, що Малюк допустився нетактовностi, а його супротивник промахнувся. Виявилося, що нещасний боець не тiльки не латиноамериканець, а ще й зi знатного роду власникiв ранчо, десь того самого вiку, що й Малий, i мав своiх друзiв та захисникiв. Те, що вiн не вцiлив Малому у вухо, промахнувшись всього на десяту частину мiлiметра, нiяк не применшило нетактовнiсть бiльш вправного стрiльця.

Малий, який не мав нi почту, нi натовпу прихильникiв i прибiчникiв – у чому винна сумнiвна репутацiя, нехай вiн i жив на кордонi – не вважав, що його безсумнiвна вiдвага мае завадити вчинити йому розсудливо й змитися.

Месники не забарилися i вiдшукали його. Трое з них наздогнали його на пiдходi до станцii. Малий повернувся, показав зуби у своiй блискучiй безрадiснiй посмiшцi, яка чомусь завжди передувала його зухвалим, жорстоким дiянням, i його переслiдувачi вiдступили, так що йому не довелося навiть тягнутися по зброю.

Але в цiй аферi Малий не вiдчув невблаганноi спраги до сутички, яка зазвичай гнала його на поле битви. Мiж цими двома виникла випадкова сварка, породжена картами й певними епiтетами, неприйнятними для джентльмена. Малому навiть подобався стрункий, самовпевнений, смуглий хлопець, якому його куля врiзала вiку в самому розквiтi сил. І вiн не хотiв бiльше проливати кров. Вiн хотiв втекти й виспатися десь пiд сонцем на травi з хустинкою на обличчi.

Навiть мексиканець мiг спокiйно перейти йому дорогу, поки вiн був у такому настроi.

Малий, не ховаючись, сiв на пасажирський поiзд на пiвнiч, який вiдправлявся через п’ять хвилин. Але за кiлька миль, у Веббi, де вiн зменшив швидкiсть, щоб пiдiбрати пасажира, хлопець вiдмовився вiд такоi втечi. Попереду були телеграфнi станцii; а Малий з пiдозрою дивився на електрику й пару. Його тихою гаванню були сiдло та шпори.