Шляхи долі

Якщо це вiн, думаю, його намiром було повернутися до себе додому, але пiсля прибуття сюди йому забракло вiдваги через сумнiв, чи готовi ви будете його прийняти.

    Ваш вiрний слуга,

    Томпсон Такер.

Через пiвгодини – небагато часу для Буена-Тьерас – древне ландо сеньйор Урiке з босоногим кучером, який покрикував на товстих, незграбних коней, пiдiхало до дверей консула.

Високий чоловiк iз бiлими вусами зiйшов сам i допомiг зiйти вбранiй у незмiнну чорну сукню i вуаль панi.

Обое поспiшили в дiм, де iх зустрiв Такер своiм найкращим дипломатичним поклоном.

Бiля його письмового стола стояв стрункий молодий чоловiк iз виразними рисами засмаглого лиця i гладенько зачесаним чорним волоссям.

Сеньйора Урiке рвучко вiдкинула чорну вуаль. Вона була старша середнього вiку, ii волосся починало сивiти, але повна, горда фiгура та чиста оливкова шкiра не втрачали властивоi баскам краси. Та варто було побачити ii очi й зрозумiти великий смуток, який ховався в iхнiх глибоких тiнях i безнадiйному виразi, як перед вами поставала жiнка, що жила тiльки спогадами.

Вона довго й пильно дивилася на молодого чоловiка в агонii сумнiвiв. Тодi звернула погляд своi великих чорних очей на його лiву руку. А тодi, схлипнувши, неголосно, але так, що, здавалося, затрусилася кiмната, вона вигукнула: «Hijo mio!» i притиснула Малого Льяно до серця.

Через мiсяць Малий прийшов до консула у вiдповiдь на отримане вiд нього послання.

Вiн мав вигляд молодого iспанського кабальеро. На ньому був iмпортний одяг та результат клопiткоi працi ювелiра.

Коли вiн скручував собi сигарету, на пальцi в нього зблиснув бiльш нiж пристойний дiамант.

– Ну як воно? – спитав Такер.

– Та нiчого, – спокiйно вiдповiв Малий. – Сьогоднi вперше iстиму стейк з iгуани. Це такi великi ящiрки, sabe? Хоч мене б влаштували й боби з беконом. Ви любите iгуан, Такере?

– Не бiльше, нiж iнших рептилiй, – сказав Такер.

Була третя година по обiдi, i за годинну вiн буде у своему станi блаженства.

– Пора тобi братися за дiло, синку, – продовжив вiн iз неприемним виразом на почервонiлому обличчi. – Виходить нечесно. Ти вже чотири тижнi розiгруеш блудного сина, i за твоiм бажанням тобi готовi подавати телятину на золотiй тарiлцi на снiданок, обiд i вечерю. Думаете, мiстере Малий, так правильно, коли сам я на скупiй дiетi? У чому рiч? Невже твоi синiвськi очi не натрапляли на щось схоже на грошi? Не кажи, що нi. Усi знають, де старий Урiке тримае готiвку.