Лютеція

Бо яка ж нормальна, красива жiнка закохаеться в доброго чоловiка? Тiльки хардкор! Тенденцiя украiнськоi жiнки проста, як дверi: щойно вона починае волати: «Вiн МУДАК!» Всьо! Це успiх! Вона закохана! Кому ж воно цiкаво: стосунки без стресiв? Я за свое життя бачила десятки пар, де вона – БОГИНЯ, а вiн – МУДАК. І все в них прекрасно! Бо iм файно й весело. Бо нiякого конфетно-букетного, а одразу пару гучних скандалiв i сковорiдкою по мордi. Неважливо, хто кому. І вона ходить з подружками на шампанське, набухуеться в хлам i скулить: «Вiн МУДАК! Я йому тридцять разiв дзвонила, а вiн не взяв слухавку! Я покину його! Завтра, блять!» А завтра вона тверезiла i зi сльозами на очах вибачалася перед ним, що приiхала додому п’яна.

А вiн ще тиждень влаштовував iй заколуп мiзкiв, а потiм – вона йому, але нiхто нi вiд кого не йшов – бо це любов. А любов зла, шо мандець. У нормальних людей тiки так i бувае. Бо женщинам-богиням не властиво закохуватися в хороших мужчин, добрих i порядних, таких, шоб котiк-котiк. Їм скучно. Їм треба, шоб сльози в подушку, печаль i бiль, п’янi розборки, дати пару раз по мордi й обов’язково приревнувати до якоiсь левоi тьолочки, на яку вiн мав необережнiсть випадково подивитися, а потiм закотити iстерику. В цьому весь сiк стосункiв, я думаю. Ідеальний союз, який ледве чи розвалиться: вона – богиня, вiн – мудак. І все в них буде зашибись. Така от iсторiя.

– Ну, й до чого тут я? – запитав я цiлком невинно.

Лiля забрала свою руку з мого колiна й глянула так спiвчутливо, що не було сумнiву: iнтимний контакт мiж нами перервався, а мене урочисто посвятили в мудаки.

Зрештою вона це пiдтвердила i словами:

– Не бiйся бути мудаком, i все в тебе в життi пiде як по маслу. Можливо, сьогоднi приiде твоя доля.

– Не жартуй. Це ж Ромкова дiвчина. Вона приiде до нього. Точнiше – вступати в унiвер. У мене iдея: пiдеш зi мною на вокзал?

– Якого дiдька?

– Зустрiчати ii. Знаеш… утрьох нам буде веселiше. Потiм попремося до якоiсь кнайпи.

– Не, не до якоiсь, а до «Львова».

Вона мала на увазi ресторан «Львiв», у якому завше човплося багато туристiв, а назагал публiка там була дуже строката: фарцiвники, перевдягненi менти i кагебiсти, проститутки, грузини, поляки i камандiровочние.

– То ти згодна?

– Та добре, – байдуже кивнула вона.

– Ти – справжнiй друг.

– Я вип’ю ще, – зiтхае вона. – Як гадаеш – можна менi ще? – Я плескаю ii пiдбадьорливо по спинi, вона замовляе нам шампанське i, глибоко затягнувшись, примружуе очi.