Лютеція

Мое фарцування та писання лiтературних статей для журналiв дозволяли цiлком добре заробляти на прожиття, але я був лiнивим, я волiв писати те, що нiхто не буде друкувати, а коли починав писати, то для мене вже не iснував оточуючий свiт, i лише голод змушував нарештi вiдiрватися вiд писанини i вирушати на пошуки грошей.

Життя мое складалося зi здобуткiв i втрат, але якщо здобуте ми приймаемо легко i з розумiнням, що воно нам просто належиться, то приймати втрати ще треба учитися. І найбiльшою наукою тут е умiння приймати кожну втрату без болю, без розпачу, як неодмiнний закон природи й земного тяжiння.

Я нiколи надовго не засмучувався, коли щось або когось втрачав. Я намагався вiдразу про це думати як про щось, на що я вiддавна сподiвався, я переконував себе в тому, що чудово знав, що саме так усе й станеться. Ну й добре, що воно нарештi сталося, зiтхав я, а тепер можна рухатися далi. Це не означае, що я все ж таки не вихлюпував своi емоцii, але вiдбувалося це лише на самотi, так, на самотi я вiдводив душу, поринав у глибiнь свого розпачу й розмовляв сам iз собою, найкращим психоаналiтиком, який менi трапився в життi. Звiсно, що при цьому в нас була пляшка, без пляшки поринути в себе й змусити себе ж на конструктивний дiалог – важко. Зате на ранок я з новими силами брався за роботу й вiдганяв лихi думки, наче мух.

Я готовий був утратити все, бо наперед усi цi втрати уявляв. Наприклад, уявляв свiй стан, якби хата згорiла з усiма моiми книжками й рукописами. Авжеж, я б шаленiв, але якби це сталося насправжки, то я вже був готовий до цього, бо всi кола свого пекла я пройшов подумки, i пекло мене бiльше не лякало.

Я нiколи не сумнiвався, що я людина щаслива. Навiть у найрозпачливiшi хвилини мого життя. Бо вiрив, що завтра стане краще. Я нiколи нi з чим не квапився, керуючись мудрою настановою Скарлет О’Гари зi «Звiяних вiтром»: «Я не хочу думати про це сьогоднi. Я подумаю про це завтра» i не менш мудрою думкою Оскара Вайлда: «Нiколи не вiдкладаю на завтра того, що можу зробити пiслязавтра». Я був певен, що мною опiкуються вищi й мудрiшi сили, i все, що трапляеться в моему життi доброго чи прикрого – це все закономiрно, проти цього протестувати не варто, краще змиритися й розслабитися. Бути щасливим – це нiколи, нiколи, нiколи нiкому не звiрятися у своiх проблемах, якщо ваш спiврозмовник не належить до тих, хто проблему може вирiшити. Не нарiкати на особисте життя й життевi невдачi, не сповiдатися першому-лiпшому у своiх хворобах.