Цензор снів

Вiн привiтався i запитав, скiльки цього разу брати бiдонiв.

– Чотири, – вiдповiв господар. – Ось цей пан тобi допоможе, а ти його закинь до Бата.

– Я завжди радий попутникам, – вiдповiв хлопець i звернувся до мене: – Ходiмо.

Я пiшов за ним у глиб каварнi, де було службове примiщення i стояли порожнi бiдони, та помiг йому завантажити. Я потиснув руку господарю i сiв бiля водiя. Дорога на Бат бiгла вздовж рiки. Ми погомонiли про се, про те, а за пiвгодини i справдi були на передмiстi Бату. Там я зiйшов i поквапився на двiрець.

Доiхав без пригод. У Лондонi мав за мету потрапити на летовище i пошукати когось iз нашого клубу, бо звiдти часто лiтали до Лондона. Мiй розрахунок виправдався, я знайшов того, кого шукав, i вiн забрав мене до Гданська.

4

Так моя авiацiйна афера завершилася. Бiльше випробовувати долю я не важився. При нагодi виговорив Рiхтеру все, що думаю про його стрийка. Рiхтер був дуже здивований, чи вдавав здивування, але вибачився. Роботи в мене не було, i я готовий був ухопитися за будь-яку.

В авiацiйному клубi товклися не тiльки летуни, заходили сюди й люди з iнших сфер, отже, я вбивав тут усi своi вечори, чекаючи на манну з неба. І вона капнула знову з Осипом, який привiв до мого столика колишнього летуна Вiллi Гольца. Тепер вiн працював у прусському казинi в Сопотi, а Сопот належав до вiльного мiста Гданська й устиг перетворитися на курортне мiсто, яке постiйно розросталося i приваблювало розмаiтих небесних птахiв. Вiллi запропонував попрацювати в казинi i менi. Я знав, як виглядае праця круп’е, але одна рiч бути спостерiгачем, а iнша виконавцем, однак мене заспокоiли, що йдеться не про посаду круп’е, а про працю в бригадi охорони.

– З 1933-го, вiдколи до влади прийшли нацисти, вони й у казино запхали свого носа, – розповiдав Вiллi. – Недавно звiльнили кiлькох круп’е, що були евреями чи скидалися на евреiв. Декого посадили за шахрайство. Так що тепер е кiлька вакансiй. Але на круп’е треба пiдучитися i це немало коштуе. А охоронцем можеш пiти хоч зараз.

– Стояти на дверях? – запитав я з не надто оптимiстичною мiною.

– Нi, ходити по залах. Розумiеш, у казино приходять не тiльки поряднi люди, а туди прилiтають i рiзнi пташки з темного свiту – злодii, шулери, пройдисвiти, якi вдають iз себе графiв, баронiв, нафтових магнатiв або навiть арабських шейхiв. Обдаровують обслугу казина солiдними чайовими, а коли пiд час гри треба iм врегулювати оплату за прогру, з’ясовуеться, що «випадково» забули гаманець.