Цензор снів

Тут вийшов з дверей капрал з огрядним пузом i пикою бульдога та гукнув, аби я йшов за ним, я послухався, а Кулюс побажав менi вслiд, аби я «тримавсi за грубший кiнец».

Лiдка була настiльки милосердна, що й справдi «пригадала», як ii чоловiк кричав, що мене вб’е i шукав ножа. На жаль, вся моя наступна поведiнка не викликала в присяжних жодноi симпатii: розрубування людських тiл – це вже щось манiякальне i жахливе. На судi Лiдка сидiла вся в чорному, ще й у капелюшку з чорною вуалькою, як i належиться нещаснiй удовi.

Сльози в неi котилися градом, ii всi шкодували, бо ж, бiдачка, одним махом зазнала двох тяжких втрат – чоловiка i коханця.

Мене засудили на три роки, а мiй меценас тiшився, як мала дитина, бо був певний, що мене повiсять. Я вислухав вирок з таким настроем, мовби життя закiнчилося. Три роки… вся моя молодiсть – коту пiд хвiст. Однак я не мав рацii: життя тiльки починалося. Душа тiльки болiла, що я так i не дочекався Ірми. Якби вона приiхала ранiше, може, я б не вталапався в таку бiду.

Бiдний мiй тато прийшов на суд при всiй своiй парадi й жодним жестом не виявив своiх емоцiй. Сидiв, як камiнь. З таким успiхом мiг би сидiти серед заприсяжених. Не бачив мене стiльки лiт, то три – байка.

Далi я знову опинився на подвiр’i i чекав Кулюса, якого хiба тiсний крават[22 - Крават – краватка.] пiдстерiгав. Його судовий процес теж не тривав довго, бо справа була ясна, а Кулюс не вiдпирався. Вiдтак нас посадили до полiцейського фургону, де впрiвали вiд спеки iншi в’язнi: висушена жiночка непевного вiку i молодик без одного вуха з таким сумним обличчям, нiби мав завтра померти.

Жiнка, звiсивши розчухрану голову на пласкi груди, дрiмала, поклавши обтрiпаний зелений капелюшок собi на колiна, молодик дивився крiзь загратоване вiкно на вулицю.

– І як? – запитав я Кулюса, коли ми вмостилися. – Кiлько дали?

– Пожиттево.

– О, то люкс! Вiтаю! – втiшився я i потиснув йому грабу. – То лiпше, нiж дриготiти на вiтрi ногами, не?

– Я би того не пережив.

Скуботки ся страшно бою.

А потiм розсмiявся i розповiв, що в самому кiнцi, коли присяжнi мали виголосити вирок, з’ясувалося, що той, кого вiн гейби закатрупив, кого всi мали за мерця i збиралися ховати, нарештi отямився. І Кулюсу, мабуть, за компанiю зi мною, влiпили теж три роки. Такий у них був настрiй того дня.

Коли авто рушило, одновухий з невимовною тугою в голосi почав називати вулицi, якi ми минали.

– О, Бернардинський пляц. Кнайпа «Центральна».