Цензор снів

Била баба пулiцая, фай-дулi, фай-дулi-фай!

Хулера!

– Кажу востатний раз: стули хавку! – повторив капрал.

– Ей, пане пулiцай, не гнiвайтеся, – озвався Кулюс, – бо то пiсня про тих пулiцаiв, жи були за Австрii.

– Гм, може, воно й так, – вiдповiв капрал, – але якого вона милого зиркае, спiваючи, на мене?

– Але ж так чинять усi спiваки. Хiба ви не бачили в театрi?

Тим часом Курчалаба продовжувала:

Раз го в дупу, раз го в яя, фай-дулi, фай-дулi-фай.

Так ся лупит пулiцая, фай-дулi, фай-дулi-фай!

– Не чули про мене? – ще раз перепитав одновухий.

– А чо би мали чути, – сказав я. – Та й звiдки.

– В газетах писали.

– І що там писали? – спитав Кулюс.

– Про червоного душiя.

– То ти? – з неабияким подивом промовив Кулюс.

– То я, – з неприхованою скромнiстю вiдповiв той.

– О рани Господнi! – вжахнулася Курчалаба. – А я бiля нього такво сиджу!

– Не бiйтеся, панi, – вiдказав одновухий, – мене старi спитi порхавки не збуджують. Та й капелюшок у вас зелений.

– О, диви, який молодий! За кiлька днiв будеш гнити в Брюховицькому лiсi.

– То чим ви займалися? – спитав я. – Душили?

– Так. Жiнок у червоних капелюшках. Така в мене була вузька спецiалiзацiя.

– А де ви загубили одне вухо?

– О, то цiла iсторiя, – зрадiв душiй. – Була в мене бiня, ходила завше в червоному капелюшку. Але раз я ii прилапав з якимсь мундуровим[25 - Мундуровий – той, хто носить мундир: залiзничник, пожежник, полiцай i т. д.]. Не, жиби вони шось не те робили, шо не, то не, але дефiлювали си на Корсо[26 - Корсо – мiсце, де любили прогулюватися львiв’яни, те саме, що «стометрiвка», тепер проспект Шевченка.

] попiд руку. То мене не на жарт вкурвило, я зробив iй шкандаль, а вона сказала, жи не хоче мене бiльше знати, й виштовхала з хати. Я кiлька днiв не мав собi мiсця. І думаю, шо б менi таке зробити, жиби вона повiрила, як я ii сильно люблю. І ту я згадав про Ван Гога. То такий маляр славетний, котрий втяв си вухо i пiслав го коханiй. Шо там далi було з ними, не знаю, бо то я прочитав на клаптиковi газети, як-ем крутив папiроску. Але вирiшив, шо вона мусила то оцiнити дуже високо. Ну i я подумав, жи такий подвиг можна повторити. Та й повторив. Пiслав iй свое вухо. Але то нiц не помогло, бо курва е курва, i на то ради нема. Вона те вухо викинула псовi. Так менi й вiдписала: «намастила-м го смальцем i дала Бриськовi». І то мене так пойняло, шо вiдтодi я став душити всiх курвiв у червоних капелюшках.