Цензор снів

– Добра тичка гiвно мiшати! – засмiявся капрал. – А тепер ходiмо за мною.

Ми рушили довгим коридором, кроки вiдлунювали i зникали у вiдгалуженнях. Бiля камери з металевими дверима капрал зупинився.

– То для страченцiв, – пояснив Кулюс.

– Мовчати! – гаркнув капрал i крутнув ключем у замку.

В камерi сидiв огрядний парубiйко.

– Здоров був, Лабасю! – привiтався капрал.

– Дай Боже й вам, пане капрал, – вiдповiв той, радiсно усмiхаючись.

– Як ся маеш?

– Дякую, добре. Якщо ви маете на увазi мiй стан нервовий, я в цiлковитому порядку.

– Ти причастився?

– Нi, пане капрале.

– Чому? Хiба ти забув, що за чотири днi пiдеш туди? – i вiн вказав на зеленi дверi в кiнцi коридору.

– Е-е, нi. Через три днi, пане капрале, ви помилились.

– Невже таки через три?

– Авжеж. Бо через чотири днi туди пiде Мальвiна. Я добре пам’ятаю.

– Гм… І справдi. Я й забув про Мальвiну. То вона переживе тебе на цiлий день? Ха-ха-ха!

– Ха-ха-ха! – пiдхопив Лабась.

– І тобi не страшно? Пiдеш сам? Не доведеться тебе волочити через увесь коридор?

– А таки сам.

Коли менi ноги будуть пiдгинатися, знайте, що це не мене пойняв страх. Чуете? Не мене. А мое жалюгiдне тiло! Так, це мое тiло пiдводить, i воно навiть зараз починае тремтiти при однiй лише згадцi про зашморг. Ха-ха-ха!

Тепер вiн смiявся сам, капрал, насупивши брови, покусував нервово губи, йому, видно, перестав подобатися цей смiх. Я зиркнув на душiя, вiн стояв блiдий, його довгi пальцi тремтiли.

– Я привiв тобi напарника, – нарештi видушив сухо капрал.

– Пiде туди пiсля Мальвiни. – Вiн пiдштовхнув душiя до камери, той, повiльно переступаючи, увiйшов i завмер бiля стiни. – А коли захочеш, я органiзую вам з Мальвiною посиденьки чи то пак полеженьки. Дайся чути. А в той найважливiший у твоему життi день, звiсно пiсля того дня, коли ти прийшов на свiт, я можу навiть тобi прислати чарку коньяку.

– Перепрошую, пане капрале, але лiкарi менi суворо заборонили вживати алкоголь. Можуть бути непередбаченi наслiдки, а ви потiм будете вiдповiдати.

Капрал затрясся вiд смiху i, пiдморгуючи нам, хихотiв:

– Ото ску… ску… скурвий син, не?

Помiтивши, що капрал зiбрався зачиняти камеру, Лабась запитав:

– Маю тiльки одне питання… Е-е, як би то сказати… чи то буде болiти? Бо, знаете, я до болю ставлюся з острахом. Одного разу мене вкусила оса, i я дiстав шок, з якого мене ледве отямили. Розумiете, про що менi йдеться? Дуже не хочеться зiпсувати вам вашу вiдповiдальну роботу.