Цензор снів

І тодi вiн розкрився передi мною i признався, що працював багато рокiв цензором. Звiдтодi ми не розлучалися, я ходив за ним, наче тiнь, i нотував усе все, що вiн розповiдав.

У день його смертi його найближчий товариш Гер вiдкрив дивовижну квiтку, невiдому науцi, маленьку таку, як мачинка, але красиву й мiнливу, наче жiнка. Назвав ii Андреа Попеллi на честь покiйного друга, i то було останне його вiдкриття, бо життя для нього вiдтепер зупинилося. А життя Цензора не повинно одiйти в невiдь, як i його сни. Я мушу те все переказати так, як менi вдалося занотувати.

Цензора звали Андреас.

ІІ. Стефан

1

«Колiр волосся чи очей Стефана Шуберта насправдi не мае жодного значення, але можна уточнити, що волосся чорне, а очi карi, зрiст – метр вiсiмдесят п’ять. Таким вiн був замолоду, i таким його вперше побачимо, коли вiн летiтиме над Атлантикою. Його мама украiнка, батько украiнiзований нащадок австрiйцiв, назвали його Стефаном на честь дiда, австрiйського полковника. Востанне вiн з’явиться перед нами в 1996-му у Львовi, мiстi своеi молодостi.

Вiн буде ходити вулицями, якими снив, обмацуючи поглядом знайомi будинки, часто зупиняючись i мружачи очi, шукатиме власнi слiди, але не побачить нiчого з того, що залишив понад п’ятдесят рокiв тому, бо все зазнало змiн або назавше зникло. І тiльки в одному мiсцi вiн раптом натрапить на свое минуле й буде неабияк здивований, що е ще хтось живий з тiеi буремноi доби – один зi страху зробив неймовiрноi хоробростi послугу, а другий послав його на смерть, перед тим використавши.

А зараз вiн летить, i хмари ковзають уздовж лiтака, сизий туман ковтае його i супроводжуе в нiч. Вiн зважився на неабияку авантюру, бо Атлантику за тiеi доби перелiтали ще рiдко, але в нього не було виходу. Кар’ера летуна може урватися в найнесподiванiший момент, i то не конче через аеротрощу чи яке калiцтво, не через пиятику чи мордобiй, а, скажiмо, через дурну болячку, таку, що тьху – i ii нема, а однак вона пiдстереже тебе коли-небудь, i ось вже твое життя йде шкереберть.

Власне це й спiткало його в 1936-му роцi, коли йому виповнилося двадцять два».

Одного разу, летячи над Балтiйським морем, я вiдчув, що на очi мовби опустилася напiвпрозора пелена, я кiлька разiв струснув головою, пелена трiшки розсiялася, але видимiсть усе ще була поганою, так що доводилося весь час трусити головою. Я ледве доволiкся до бази в Гданську, нiкому нiчого не сказав, але, не зволiкаючи, подався до окулiста.