Апостол черні. Книга 2

– Ева – пустунка, хто ii не знае! А ви, як поважний мужчина, не зчудуетеся, що стара бабуня аж сюди зайшла, щоб у холоднiм затишку пiд лiсом передрiматися. Такi бiльшi прийняття парохiян вимагають багато труду, надзору, то й мене утома з нiг звалила, то мушу конче лягти, щоб себе сном скрiпити.

* * *

В хатi йшла забава мiж молоддю свобiдно. Грали у «фанти» i наперемiну танцювали. Коли бабуня й Ева з’явилися мiж гiстьми, добрий настрiй ще пiднявся. О. Захарiй повеселiшав, бабуня Орелецька поплила у своiй фалдистiй сукнi мiж старшi панi, якби щойно з другоi кiмнати вийшла, Юлiян зайшов мiж чоловiче товариство.

Вiн стежив очима за о. Захарiем, був блiдий i поважний. Хотiв з душпастирем на самотi поговорити кiлька слiв, але спочатку не було нагоди. Коли о. Захарiй залишився на хвилину сам, вiн приступив до нього i заявив, що, коли буде можливо, вiн просив би висповiдати його.

О. Захарiй подався, майже заляканий, крок назад.

– Коли? – спитав.

– Хоч би i нинi, отче.

– Тодi… – о. Захарiй, приглянувшись молодцевi лiпше, спитав:

– Що з вами, Юлiяне…? Ви блiдi чи хорi, чи, може, маете з ким поединок?

– Нi, нiчого, я хочу свiй останнiй тягар з душi зсунути.

– А, так? – вiдповiв душпастир вже спокiйнiше. – Ви сьогоднi не мали свого звичайного настрою. Хто тут винен?

Молодий чоловiк здвигнув плечима.

– То зайдiть завтра зранку в шостiй до церкви, бо я завтра й так декого сповiдаю. Добре так?

Юлiян збентежився.

– Я волiв би вже нинi, коли це було б можливо.

– Нинi?

– Так.

У вашiй працiвнi. Вона для мене так, як церква… ще заки я додому вернусь.

– Коли ж ви iдете?

– Побачу. Маю ще деякi справи з Зарком полагодити. Я залишив хорого батька. Аж тепер прошибла менi думка, що вiн, може, числить години мого повороту, хоч i бажав собi, щоб я у сестри побував вiсiм день. Але вiн тяжко хорий. Тому, отче… – i не докiнчив.

– Коли так, то як лише буде це можливо, сповню ваше бажання. Нехай трохи успокоiться молодь, старшi вiдiйдуть на супочинок, тодi побачимо.

* * *

Нiхто з гостей, анi домашнiх, крiм слуг надворi, не помiтив, як несподiвано знявся легкий вiтер i враз з ним напливли з залiсся чорнi хмари. Заповiдалась буря.

Їмостi попрощалися i пiшли iз господинею дому на супочинок, а молодi панночки метушилися за Евою, помагали iй i службi зносити постiль на нiчлiг. Ева, попрощавшись наборзi з Юлiяном та iншими гiстьми, подалась з бабунею до спальнi.

Юлiян закинув поспiшно пальто наопашки, приступив до о.