Апостол черні. Книга 2

Раз також бачила i внучку Альбiнського – Дору, як iшла iз своiм нареченим д-ром Егоном Вальдом i звертала увагу своею елегантною сукнею перламутровоi барви. Дуже грацiозна, здаеться, русява. Той наречений е вiйськовим лiкарем. Їй хотiлось би казку написати для брата, але правдиву.

* * *

У Покутiвцi на парафii, в мешканнi i саду повно гостей. Вiдпуст, на якому був сам преосвященний, що iз своiм «штабом» вiд’iхав, вже минувся, але хата ще третьоi днини повна. Святкували iменини iмости Еви i рiвночасно молодоi донечки.

Деякi гостi проходжувалися по лiсi, хто хотiв, сидiв на лавках у зiльнику пiд вiкнами салону i вiкнами Евиноi кiмнати, iншi грали в карти, молодiж – у товариськi гри, дехто з молодих не покидав модерних танцiв.

Бабуня Орелецька в чорнiй шовковiй сукнi, в чорнiм очiпку, була напрочуд твереза i одна з найсимпатичнiших старших дам. Особливо молодь горнулася до неi. Вона вмiла все щось з «давнини» цiкавого оповiсти, як-то давно молодi забавлялися, як гуляли, з якою повагою пiдходили до дiвчат.

Коли яка дiвчина верталася з балю або вечорниць, то хоронили ii вiд лиха батьки або iншi поважнi особи.

– Тепер, бабусенько, – сказала смiливо одна з панночок, – тепер дiвчата дiстають за це фахову освiту, домагаються рiвноправности i здобули вже не одно, чого давно не мали.

– Та нащо iм того? – питала бабуня, поглянувши на панну проникливим поглядом. – Хiба на те, щоб бiльше безголов’я ставало? Я лиш одно признаю для жiнки i пiдтримую: вчителювання i лiкарювання.

І бабуня махала зневажливо рукою, попиваючи чорну каву, яку iй подавали частiше, нiж iншим гостям.

Юлiян побував також на парафii. Загостивши на недовгий час до сестри Марii, шурина i до Едварда Ганга, зайшов до о. Захарiя в день янгола iмости та Еви. О. Захарiй гордився ним перед своiми гостями, мов улюбленим свояком, i нiхто з присутнiх не дивувався, коли Юлiян заступав тепер на якийсь час господаря, зайнятого парохiянами. Юлiян оповiдав зiбраним гостям не одно цiкаве i нове, старався бажання кожного пiдхопити так, що вiн, Ева i бабуня були цiеi днини неначе душею доброго настрою.

Та Ева лиш вдавала веселу. Коли батько зрання висказав iй найщирiшi бажання, передаючи як дарунок гарну вирiзьблену касетку гуцульського виробу, виявилося, що, хоч вона не раз бажала мати таку цяцьку, в неi були цього дня не такi бажання. Подякувавши за батькiвськi бажання i дарунок, призналася, що единий дозвiл на виiзд до Швейцарii на медичнi студii може ii ущасливити.