Гра в бісер

– Може, ти вже знаеш, що таке фуга? – спитав Магiстр.

На обличчi в Кнехта проступив сумнiв. Вiн уже слухав фуги, але на уроках вони iх ще не проходили.

– Добре, – сказав Магiстр, – тодi я покажу тобi фугу. Найкраще ти зрозумiеш, що це таке, коли ми самi скомпонуемо ii. Отже, для фуги насамперед потрiбна тема, але тему ми не будемо довго шукати, а вiзьмемо ii з нашоi пiснi.

Вiн зiграв кiлька нот, уривок з мелодii, що прозвучав дуже дивно, якийсь обрубок без голови i без хвоста.

Потiм зiграв тему ще раз, трохи далi, i в нiй уже з’явився перший вступ, другий вступ зробив перехiд iз квiнти в кварту, третiй повторив перший на октаву вище, так само четвертий повторив другий; експозицiя закiнчилася клаузулою в тональностi домiнанти. Друга розробка вiльнiше модулювала в iншi тональностi, третя, схиляючись до субдомiнанти, завершилась клаузулою в основному тонi. Хлопець дивився на розумнi бiлi пальцi Магiстра, бачив, як на його зосередженому обличчi тихо вiддзеркалювався плин музики, а очi спочивали пiд напiвопущеними повiками. Серце в хлопця калатало вiд захвату, вiд любовi до Магiстра, а слух його вбирав фугу, i йому здавалося, що вiн уперше слухав музику. Вiн угадував за витвором духу, що поставав перед ним у звуках, гармонiю закону й волi, служiння i влади, гармонiю, яка даруе людям щастя; вiн доручав себе i заприсягався в вiрностi цьому духовi i цьому майстровi, вiн бачив тiеi хвилини, що йому, його життю, цiлому свiтовi вказуе дорогу, дае лад i мету дух музики, i, коли гра скiнчилася, вiн прикипiв поглядом до чарiвника, що сидiв перед ним, до володаря, якому вiн вiддався душею i серцем i який усе ще схилявся над клавiатурою, приплющивши очi, з просвiтлим зосередженим обличчям. Хлопець дивився на нього й не знав, чи йому втiшатися блаженством цих хвилин, чи плакати, що вони вже минули. Нарештi старий повiльно пiдвiвся зi стiльчика, проникливо й водночас невимовно ласкаво глянув на нього веселими блакитними очима й сказав:

– Нiде люди так легко не стають друзями, як граючи разом.

Це дуже гарно. Сподiваюся, що вiднинi ми з тобою будемо друзями. Може, ти також навчишся компонувати фуги, Йозефе. – З цими словами старий подав йому руку й рушив до дверей, але на порозi ще раз обернувся, глянув на Йозефа й легенько, ввiчливо вклонився на прощання.