Гра в бісер

Через багато рокiв Кнехт розповiдав одному своему учневi: коли вiн вийшов iз флiгеля, в мiстi i в усьому свiтi вiн побачив бiльшу змiну i бiльше чару, нiж коли б вони були оздобленi прапорами, стрiчками, гiрляндами та феерверками. Вiн щойно пережив акт покликання, який можна, мабуть, з цiлковитим правом назвати таiнством: йому став видимий, гостинно вiдкрився його очам iдеальний свiт, досi вiдомий його молодiй душi або з чужих слiв, або з палких мрiй. Цей свiт не тiльки iснував десь далеко, в минулому чи в майбутньому, – нi, вiн був поряд, живий i дiяльний, вiн свiтився, посилав своiх вiстунiв, апостолiв, таких людей, як цей старий Магiстр, що, до речi, був не таким уже й старим, як здалося Йозефовi.

І той свiт послав одного з своiх незвичайних вiстунiв i до нього, маленького гiмназиста, щоб дати йому знак, покликати його! Таке значення мала для Йозефа та зустрiч, i минув не один тиждень, поки вiн справдi довiдався й переконався, що чарiвнiй подii, яка вiдбулася тiеi священноi години, вiдповiдала цiлком певна подiя i в реальному свiтi, що те покликання було не тiльки благодаттю i покликом у його власнiй душi i в його сумлiннi, а й дарунком i покликом до нього земних сил. Бо довго не могло лишатися таемницею, що вiдвiдини Магiстра музики були не простою випадковiстю i не справжньою iнспекцiею. Уже давно iм’я Кнехта, на пiдставi рапортiв його вчителiв, стояло в списку учнiв, якi здавалися гiдними того, щоб iх зарахували в школу елiти чи принаймнi щоб вони були рекомендованi Верховнiй Колегii. Оскiльки ж Кнехта хвалили не тiльки за вiдмiнне знання латинськоi мови i гарну вдачу, але його ще й особливо рекомендував i хвалив учитель музики, Магiстр музики вирiшив скористатися службовим вiдрядженням i на кiлька годин заiхати до Берольфiнгена, щоб самому глянути на цього учня. Його цiкавили не стiльки Кнехтовi успiхи з латинськоi мови i вправнiсть пальцiв (тут Магiстр цiлком покладався на оцiнки вчителiв, хоч усе ж таки побував на iхнiх уроках), скiльки те, чи в хлопця справдi е хист музиканта у високому значеннi цього слова, здатнiсть до захвату, до пiдпорядкування, до покiрноi шаноби, до служiння культовi. Загалом учителi звичайних шкiл не без поважних на те пiдстав були досить скупi на рекомендацii учнiв до елiти, а все ж траплялося, що вони надавали кому-небудь перевагу з мiркувань не зовсiм чесних або котрийсь не дуже уважний учитель уперто рекомендував свого улюбленця, хоч той був тiльки старанний, шанолюбний i вмiв пiдлабузнюватись, та й годi.