Гра в бісер

Поле було мокре, але снiг уже зiйшов, бiля канав пробивалася трава, бруньки й першi котики вже надавали голим кущам ледь помiтноi барви, повiтря було напоене запахом, запахом самого життя, сповненим протирiч, – пахло вологою землею, прiлим листям i молодим пагiнням, здавалося, що ось-ось почуеться й запах фiалок, хоч iхнiй час iще не настав. Ми пiдiйшли до куща бузини. Вiн був весь у маленьких бруньках, але ще без листя, а коли я зрiзав гiллячку, в нiс менi вдарив гiркувато-солодкий рiзкий запах, що, здавалося, ввiбрав у себе, з’еднав в один i в багато разiв пiдсилив усi iншi веснянi запахи.

Я вражено понюхав ножа, руку, гiллячку – то бузиновий сiк пахнув так рiзко й чарiвно. Ми з товаришем не перемовилися жодним словом, але й вiн довго, задумливо нюхав свою гiллячку, до нього також промовляв той запах. Кожне переживання мае своi чари, а мое полягало в тому, що, коли ми ще йшли мокрою, грузькою лукою, коли я вбирав запах землi й пагiння, груди моi заполонило могутне, радiсне передчуття близькоi весни, а тепер воно зосередилось, набуло сили чарiв i чуттевого символу у фортисимо запаху бузини. Може, я нiколи не забув би запаху бузини, навiть якби мое маленьке переживання на цьому й скiнчилося; навпаки, почувши цей запах, я, певне, до самоi старостi згадував би той перший раз, коли глибоко усвiдомив i пережив його. Але тут додалося ще одне. Я саме в той час побачив у свого вчителя музики старого зошита з нотами, який мене страшенно зацiкавив, – то були пiснi Франца Шуберта. Якось, чекаючи, поки почнеться урок, я почав гортати зошита, i вчитель на мое прохання позичив менi його на кiлька днiв. На дозвiллi я весь поринув у радiсть вiдкриття, бо досi ще нiчого не знав про Шуберта й тепер був просто зачарований ним. І ось того дня, коли ми ходили по бузину, чи, може, наступного я натрапив у зошитi на пiсню Шуберта «Весняний легiт пробудивсь», i першi ж акорди акомпанементу приголомшили мене, як приголомшуе раптове пiзнавання: тi акорди мали свiй запах, такий самий гiркувато-солодкий, мiцний i всепереможний, так само напоений вiдчуттям провесни, як запах молодого пагона бузини! Вiдтодi асоцiацiя провесна – запах бузини – шубертiвський акорд стала для мене постiйною i цiлком умотивованою, коли я беру цей акорд, то зразу ж неодмiнно вiдчуваю терпкий запах бузини, а обидва разом вони означають для мене провесну. Ця особиста асоцiацiя – мое багатство, щось надзвичайне, гарне, чого я нiзащо не вiддав би.