Гра в бісер

Нарештi бал-маскарад, що вiдкрив Галлеровi шлях до розкiшного й повчального переживання «магiчного театру», – майже точний злiпок з тiеi великодньоi феерii, учасником якоi Гессе був у Цюрiху. До кола його знайомих на карнавалi навiть долучився якийсь… Галлер.

Таким чином, Гаррi Галлер iз «Степового вовка» – герой по-своему реальний. Принаймнi не менше реальний, нiж Гессе з «Курортника». Не дуже реальне тiльки багато що з того, що з ним вiдбуваеться. Та й на це можна дивитись по-рiзному…

Адже перед нами «життевий шлях душi», чи, за словами Ромена Роллана, ii епопея.

Основний текст – це «Записки Гаррi Галлера». І на нього самого, i на свiт, який вiн бачив, ми дивимося його очима. Спершу все буденне, все вiрогiдне. Небiж господинi дому, що виступае в ролi «видавця записок», для того й знадобився зi своею передмовою, щоб пiдтвердити: так воно, мовляв, i було, як розповiдае Гаррi Галлер. Тiльки ракурси ледь змiщенi. У вчинках вiдбилась особистiсть, хоч вони й не здаються вiд цього не такими дивними i логiчними. А далi все починае розпливатися, зсовуватися, набувати типовоi для Гессе двозначностi.

Чи Галлер справдi бачив на старому мурi свiтлянi лiтери, що анонсували «магiчний театр», чи це йому тiльки привидiлось? Чи справдi розклеювач вуличних оголошень тицьнув йому в руку «Трактат про Степового вовка», чи й це витвiр його уяви? Чи герой зустрiв на кладовищi того самого чоловiка, i чи той випадково або навмисне послав його до ресторану «Чорний орел», де вiн познайомився з Гермiною? Все невиразне й непевне; все ймовiрне i неймовiрне одночасно.

І в першу чергу сам «магiчний театр». Адже те, що Галлер там пережив, можна витлумачити i як марення курця опiуму: Пабло ж пригостив Галлера однiею зi своiх особливих сигареток…

Автор вводить думки, уявлення, навiть образи i тут же «знiмае» iх, стверджуе i тут же заперечуе: Гаррi Галлер – вовк, але й людина, вiн ненавидить мiщанство, але й потай молиться на нього; Гермiна – жриця кохання, але й мудра наставниця героя, його провiдниця; Пабло – руйнiвник музики, але й неперевершений, натхненний вiртуоз; джаз – лихо, але й чарiвна музика, що веселить слухачiв.

Усе це, на диво, не веде до суцiльного релятивiзму, а лише пiдтверджуе складнiсть, багатозначнiсть, барвистiсть единого буття. А те, що вимагае певноi оцiнки, отримуе ii. Наприклад, сьогоденний свiт, сучасне суспiльство, що перебувае в станi кризи, занепаду. При цьому Гаррi Галлер – не тiльки суддя духовного занепаду, а й його витвiр, його жертва.