Гра в бісер

Певна рiч, повинна була настати година, i вона справдi настала, коли Десиньйорi помiтив, що серед його слухачiв е один такий, для якого його слова означають щось бiльше, нiж цiкаву чи навiть негожу розвагу, заспокоення потягу до суперечок, – мовчазний бiлявий хлопець, з гарними, тонкими рисами обличчя, але трохи несмiливий: вiн червонiв, бентежився й скупо вiдповiдав на його, Плiнiо, привiтнi звертання. «Мабуть, цей хлопець давно вже приглядаеться до мене», – подумав Плiнiо й вирiшив винагородити його якимось зичливим жестом, а потiм i цiлком завоювати.

Вiн запросив його пiсля обiду в гостi до своеi кiмнати. Та виявилося, що до цього несмiливого, скромного хлопця не так легко було пiдступитися. На свiй подив, Плiнiо побачив, що хлопець уникае його й не хоче заходити в розмову; запрошення вiн також не прийняв. Це в свою чергу зачепило за живе старшого, i вiн зразу ж почав домагатися прихильностi мовчазного Йозефа, спершу тiльки з самолюбства, а потiм уже цiлком щиро, бо вiдчув у ньому гiдного супротивника, може, майбутнього приятеля або, навпаки, ворога. Вiн раз у раз помiчав Йозефа неподалiк вiд себе, бачив, що той напружено слухав його, проте завжди вiдступав, тiльки-но Плiнiо хотiв пiдiйти до нього.

Така поведiнка Йозефа мала своi причини. Вiн давно вже вiдчув, що в особi цього вiльного слухача на нього чекае щось важливе, може, щось дуже гарне, якесь розширення його обрiю, вiдкриття чогось нового, пiзнання, а може, й небезпечна спокуса, в кожному разi, якесь незвичайне переживання.

Першими ж своiми сумнiвами й критичними думками, якi в нього з’явилися пiсля зустрiчей з Плiнiо, Йозеф подiлився зi своiм приятелем Ферромонте, але той не звернув на них уваги, вважаючи Плiнiо самовпевненим, марнославним хлопцем, якого не варто слухати, i зразу ж знов заглибився в своi музичнi вправи. Щось пiдказувало Йозефовi, що йому треба було б пiти до директора й розповiсти йому про своi сумнiви i свою тривогу, але пiсля тiеi дрiбноi суперечки вiн уже не мiг щиро, вiдверто поговорити з ним, боявся, що той його не зрозумiе або й ще гiрше: сприйме його слова про бунтiвника Плiнiо як своерiдний донос. І ось у цiй скрутi, яка ставала все тяжчою вiд спроб Плiнiо зав’язати з ним дружнi стосунки, Йозеф звернувся з дуже довгим листом, що зберiгся до наших днiв, до свого покровителя й доброго генiя, Магiстра музики. В тому листi вiн мiж iншим писав: «Менi ще не ясно, чи Плiнiо сподiваеться знайти в менi однодумця, чи йому тiльки потрiбен спiврозмовник.