Священна книга гоповідань

Навпаки, вона дякувала за те, що вiн iй допомагав. Але в ii голосi вiдчувалося щось сумовите.

І-раз вкурив, звiдки цей сум. У нього в головi збiглися кiлька обставин: вона була вся в чорному, з чорною хусткою на головi, плюс фото з навскiсною смужкою, плюс поминальнi свiчки, плюс церква. У неi помер батько – чоловiк з прiзвищем Костенюк.

Проте Іван – гопник у розквiтi сил. Будь-яка нажива йому важливiша, нiж емоцii людей. Будь-який вiджатий нiштячок наближае його до агрегатного стану Будди. Будь-яка вдало провернута мутка бадьорить, як маска з огiркiв бадьорить обличчя красунi.

Пiсля цього причинно-наслiдкового шурхоту звивин про смерть Костенюка, про жалобу дiвчини, про те, що вона у цi тяжкi днi, до всього поганого, ще й впала в калюжу i тепер сидить i збирае все свое пустопорожне барахло…

Вiн вчинив згiдно зi своiм умовним хулiганським кодексом честi.

Іван навiть не подумав вiддати мобiльник.

Адже крадiжка телефона пройшла м’яко – нiкому не завдано емоцiйних негараздiв. Навпаки – Іван допомiг iй, вони зiбрали документи, вiзитiвки, паспорт, жуйки, прокладки, туш, помаду, ключi, таблетки, люстерко, горiх, що там ще бувае в жiночих сумочках?

Навiть газовий балончик, який вiдкотився найдалi, Іван з особливою уважнiстю витер серветкою i вiддав дiвчинi.

У цю мить І-раз уперше поглянув на ii обличчя!

Чому вiн цього не зробив ранiше?

Де вiн був у цi останнi хвилини?

Чьо ти тупиш, кент?

Вона була чарiвною. Їi витонченi риси пашiли рум’яно, нiби на щоках квiтнули маковi поля, а поруч валялися розкумаренi й вбитi торчки.

В очах було щось тривожне, заворожливе i загадкове. Який ботан здатний розшифрувати цю головоломку, на якiй Чукотцi мешкае шаман, що розгадае цю мiстику?

Брови були подiбнi на двох тужливих птахiв, що умиротворено кружляють над пустирами за спальними районами мiста.

Пухкi губи, як найгрiзнiшi кримiнальнi авторитети, – вимагали, шантажували i погрожували.

Ця далеко не церковна сексапiльнiсть збивала з нiг, збивала з корташiв.

У Йвана на кiлька секунд зупинилися серце, дихання i весь обмiн речовин в органiзмi.

Вiн ледь не впав у калюжу сам. Але навiть пошкодував, що стримався вiд повного розслаблення. Бо захотiв, щоб вона пiдняла його, нiби одну зi своiх дрiбничок, поклала в сумочку i носила при собi, грiла би своiм стегном, об яке буде тертися сумочка.

Гострi кiнчики Іванових туфлiв настовбурчилися.

коха-коха на боро-боро

Гопники – рiч небезпечна.