Записки Кирпатого Мефістофеля

Так ми доходимо до будинку, в якому вони живуть. Вiдмовитись вiд соромливого, але дуже сердечного запрошення зайти, я не можу, як герой i спаситель.

Клавдiя Петрiвна вiднаймае одну велику кiмнату вiд родини якоiсь оперетковоi спiвачки. Чоловiк цiеi спiвачки – адвокат, але практикою чомусь давно не займаеться, волiючи жити на кошт своеi дружини.

Все це оповiдае менi Клавдiя Петрiвна, похапцем, скидаючи капелюх та пальто й запалюючи спиртiвку, на якiй стоiть наготовлений чайник з водою. (Самовар вона мало коли бере у господарiв, бо майже цiлий день п’е чай i не хоче дуже турбувати прислугу.

)

В хатi затишно, хоча обстанова досить проста. Затишку надають рiзнi ганчiрочки, якi щось там собi закривають, щось прикрашують, та всякi цяцьки на столику; велика руда канапа i блакитний газ, яким обгорнуто електричну лампочку, – Клавдiя Петрiвна не любить яскравого свiтла. Над канапою висить гiтара з широкою червоною стьожкою. На столi до писання в шкуратянiй рамцi фотографiя мужчини, з сонним обличчям.

Без капелюха Клавдiя Петрiвна видаеться молодшою. Я через щось з приемнiстю це одмiчаю. І ii волосся дуже гарне: густе, витке, з м’яким, тихим блиском. Але миле, живе лице не можна назвати гарним: очi несмiливо зайшли пiд лоб i хоча здаються великими вiд пенсне в чорнiй роговiй оправi, але в дiйсностi маленькi, якiсь зморщенi; нiс неправильний, весь у дiрочках, з великими, занадто довгими нiздрями, а губи широкi та випнутi наперед, як у негрiв.

Не стихаючи нi на хвилину, Клавдiя Петрiвна готуе чай, роздягае Костю, заклопотано пiдбiгае до чайника i, нахилившись над ним, слухае, чи не кипить.

І ця ii балакучiсть, жвавiсть, так не вiдповiдае тут, в кiмнатi, тiй соромливо-скромнiй манерi на вулицi, що мимоволi викликае здивовання. За цi пiвгодини чи годину, що я сиджу в неi, вона встигае розказати менi про масу найрiзнiших речей. Насамперед, звичайно, про себе. Вона замужем; ii чоловiк служить вчителем десь у провiнцiальному мiстi.

Вiн тепер став дуже багатим, бо написав пiдручника, якого саме – бог його знае, назву забула, – i через зв’язки в мiнiстерствi освiти добився колосального (слово «колосальний» Клавдiя Петрiвна дуже часто вживае) розповсюдження. Але вона з чоловiком ось уже третiй рiк не живе. Дiтей у них бiльше не було, тiльки цей хлопчик, Костя. («Костю, не чiпай спиртiвки, знову пожару наробиш!») Чоловiк висилае iм на прожиток сто рублiв у мiсяць.