Записки Кирпатого Мефістофеля

Але вигляд маю людини сильноi, енергiчноi, насмiшкуватоi. Можливо, що тому сприяе моя зверхнiсть i зверхнiй вияв мого «я». Хоча, на пiдставi цiеi ж таки зверхностi мене прозвали так влучно.

Сиджу на Володимирськiй гiрцi! Внизу розлився широко Днiпро, затопивши острови i Слобiдку. В далинi м’якими сумирними лiнiями манячать днiпровськi гори. На них бiлiе церква монастиря, звiдси подiбна до надмогильного пам’ятника. Лiворуч розлiгся галасливий, завзятий, торговельний i брудний Подiл.

Сонце – червоне, величезне, запухле. Дерева зашарiлись соромливо.

В пам’ятi стоiть настирливо одна картина. От я пiдхожу до будинку, в якому мае бути зiбрання. Я – комiтетчик. Зiбрання районних агiтаторiв. А, хай тобi бiс!

І раптом згадую слова Нечипоренка: «Це ж ваша молодiсть була». І зразу обхоплюе радiсть. Так, власне, це була молодiсть. Я тужу за молодiстю. В цьому вся штука. Коли б моя молодiсть пройшла десь за варстатом, я так само згадував би ii з болем, сумом i дзвенячою тугою.

Важна суть, а не форма. Суть же – це спiваючi сили, танцююча кров, жадоба за пануванням над усiм свiтом, одважнiсть, нахабнiсть, безмежнiсть юнацтва. А форма все, що хоч: вiршi, революцiя, кохання, варстат.

Так, розумiеться, в цьому корiнь усього. І нiякоi зради немае з мого боку. Мене самого зрадило життя, одiбравши в мене молодiсть. Звичайно, все дiло тiльки в цьому! Інакше могли б згадувати тiльки тi, хто брав участь у революцii? Смiшно.

Додому вертаюсь, бадьорiше.

Хутко пройде весна i минуть всi ii настроi…

В кабiнетi застаю Сосницького. Як тiльки дивлюсь на нього, зараз же бачу, що вiн мае якесь прохання до мене. В менi прокидаеться веселе, зле бажання помучити цього самовпевненого, важкотiлесого чоловiка.

Сосницький жваво пiдходить до мене на зустрiч, здоровкаеться, хляпае мене по плечах. Вiн усiх хляпае по плечах. Як i я сам, вiн з тих iнтелiгентiв, що кажуть звожчикам, льокаям, дiдусям-швейцарам «ти», «братец», що хляпають своiх знайомих по плечах, животах i, загалом, скрiзь i завжди почувають себе на мiсцi.

– Ти що ж це, Якове, зробив з моею дружиною? Га? От комик! Та через що це ви горщика розбили?

Я теж хляпаю його по плечах i, смiючись, одповiдаю якоюсь дурницею. Коли сходяться двое, що хляпають по плечах, то той, хто хляпае дужче й певнiше, займае пануюче становище. А в iншого з’являеться запобiгливе пiдхiхiкування.