На нашем сайте вы можете читать онлайн «Віртуалка». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Віртуалка

Автор
Дата выхода
19 декабря 2013
Краткое содержание книги Віртуалка, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Віртуалка. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Ірися Ликович) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Ірися Ликович (нар. 1984 р.) закінчила філологічний факультет Ужгородського Національного університету. Працювала журналістом у газеті «Думська площа» (м. Одеса). Переможець українсько-німецької премії Олеся Гончара та премії «Дебют». Автор трьох прозових книжок: «Перелітна» (2006), «Твоя дитинка» (нагороджена відзнакою «Вибір видавців» Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова – 2010») і «Татцельвурм. Тірольська історія» (2011) – номінант на премію «Книга Року» за версією Бі-Бі-Сі. Роман «Віртуалка» отримав спеціальну відзнаку Австрійського культурного форуму на «Коронації слова – 2012». Хобі – літературні переклади з угорської та німецької мов. Живе і працює у Відні.
У її буднях присутні Майорка, темна кімната, сліпі та веб-камера. У її житті не залишилося місця для себе, хоча вона щодня бачить тільки власне зображення на моніторі. Віртуальна любов – така ж залежність, як наркотики чи алкоголь, – втеча від себе. Діана розуміє це, тому і зважується на бунт – бунт, за межами якого на неї чекає правда про працівниць Інтернет-бізнесу. Але чи можливо розпочати нове життя після того, як твоє оголене тіло бачили тисячі чоловіків?…
Віртуалка читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Віртуалка без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
А ще, Тонi, Солдатiк (так потай називали його мiж собою Орхан з Танею, бо вiн знав напам’ять чи не всi серii росiйського серiалу «Солдаты») постiйно, майже щодня, на роботi, або коли я вже спала, висиджував яйця на сайтi знайомств mail.ru. Я, дурненька, не хотiла забирати вiд нього бодай той единий дивний спосiб комунiкацii з людьми. Інтернет-людьми. І мене чомусь жодного разу не зачепило, що у його анкетi, через два роки нашого знайомства, як i на самому початку, стояло: «Мета знайомства: шукаю жiнку для створення сiм’i та народження дiтей».
Ти не повiриш, любий мiй знайомий незнайомцю, мiй чаруючий Тонi, у той день, в аеропорту ми з Ігарем бачилися востанне. Я вiдлiтала до батькiв, а коли, вся сповнена надii на краще, повернулася до нашоi невеличкоi квартири на Аугассе, тiеi, знаеш, що у дев’ятому районi Вiдня (непоганий був, до речi, район, неподалiк вiд нас розляглися парк та Донауканал), виявила, що вже не було до кого привертатися. Наша квартира чатувала на мене, тримаючи в собi тижневу порцiю нiчних жахiв та безсоння для мене.
Тонi, знаю, тебе завжди цiкавило, якого кольору нiчнi жахи, i я змалювала для тебе лiс, котрий не мае нi початку, нi кiнця. Я розповiдала тобi, що мiж деревами, куди не попадають сонячнi променi, зачаiлася волога темрявоподiбна сiрiсть. І я жахалася ii, не бачачи майбутнього, не знаходячи – навiть не шукаючи – виходу до свiтла, я плакала ночами, добровiльно впускаючи до себе холод та морок розлогого лiсу самотностi.
Вiдпочиваючи у Карпатах, куди я приiхала потягом зi Львова, не могла навiть подумати про таке завершення. Зв’язку з моiм австрiйським оператором там не було, як i не мали ми також Інтернету. Сама ж телефонувати з пошти не хотiла, бо боязко чекала, коли вузол нашого непорозумiння розв’яжеться без моеi активноi участi.
Але потiм я повернулася, i вiн, Тонi, мое ведмежатко, не зустрiв мене, як завжди, в аеропорту. Із завмиранням серця я iшла вiд термiналу до термiналу, проминула вихiд, бiля дверей курили панки, смачно спльовуючи на пiдлогу, я ж зупинилася, тривожно роззираючись довкола, валiза гепнулась бiля моiх нiг, валiза з гостинцями, купленими мною для нього.
Тонi, то була пiзня весна, моя рожева «сувенiрна» украiнська шкiрянка здалася менi затiсною. Менi не вистачало повiтря – його не було в аеропорту. Я вiдчувала вiдсутнiсть Ігарьочка усiм тiлом.





