Віртуалка

– вiдчувати як згорають тiла

y el alma que se desborda – i душа котра розливаеться [1 - Переклад Ірисi Ликович.]

Роздiл перший

Передiсторiя

Любий Тонi, ти ж, напевно, здогадувався, що для тебе я ладна була говорити не замовкаючи, вичаровуючи iз себе слова напiввидихом, зовсiм не думаючи про терапевтично-чарiвну силу сказаного. Ти, мабуть, помiчав, що вся моя суть була зiткана з рiзнобарвноi тканини оптимiзму.

Тонi, я ладна була перетворити свое життя на усну iсторiю для тебе, тiльки б ти дослухався до моiх мотивiв.

Дивився на мене. Розглядав по той бiк екрана. Вночi, коли твоя фура перетинала котрийсь iз сiрих, по обидва боки замурованих бетонням, а всерединi переповнених ланцюгами вантажiвок автобанiв, дивився то на мене, то на засiяну вiдблисками чужих фар дорогу i шепотiв менi: «Засинай, кохана, спи, а я дивитимуся на тебе, i менi не буде самотньо… Рiдна… А потiм, pardon (це слово вимовляв зовсiм на англiйський манер – падон, iз наголосом на перший склад), перед митним контролем, я вiдключу свого айфона».

Твоя вiртуальна присутнiсть була для мене такою важливою – як свiтло фар твого великогабаритного авто для твоiх трансферiв. Бо твоiм серцем я вiдкривала у своему невидимi ворота, крiзь котрi так спрагло вливалися до мого тiла звуки майоркiйськоi гiтари. Ти, напевно, вiдчував, наскiльки я була вiдкрита для iспанськоi музики, бо ж на початках щоразу зустрiчала тебе притишеним голосом, котрий губився десь поза вiбрацiями мотивiв фламенко. І вже тiльки давши тобi змогу наслухатися досхочу, починала говорити – розповiдати тобi про себе.

Малювати свое трепетне «я», котре вже розчинилося у тобi.

Тонi, фари твоеi дальнобiйницькоi вантажiвки ставали моiми очима, котрi нiколи не втомлювалися вдивлятися у темiнь твоеi посiченоi iншими шляхами, мов мое життя, дороги. Коли ти з’являвся на монiторi мого комп’ютера, для мене переставали iснувати профайли iнших користувачiв, i вони, iгнорованi, виходили, залишаючи на моiй сторiнцi новий мiнус у вiртуальнiй книзi вiдвiдувачiв.

Так через мiсяць у мене набиралася нова сотня негативних вiдгукiв, i тодi моя анкета знову опускалася на щабель нижче… Але ж, Тонi, менi було все одно, бо воно було варте тебе.

Тонi, чуеш, iсторiя мого життя мае кiлька початкiв. У нiй фiгурують кiлька визначальних людей, котрi з плином часу зробилися уже навiть не образами, а сходинками, етапами, якi й спромоглися, звичайно не без моеi жвавоi участi, злiпити мое сьогодення.