Сойчине крило

– Ой, тату, – каже хлопець, – на вас птах сидить! Не ворушiться, я його вб’ю.

Ще старий не встиг гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне паличкою— лусь батька по плечу! Дрозд тiльки фуркнув, а за хвилину сiв на друге плече чоловiковi. Знов розмахнувся хлопець i ще дужче влучив батька по плечу.

– Ой, сину, що це ти робиш? – крикнув батько.

– Цитьте, тату! Якась пташка все сiдае на вашi плечi, я ii повинен зловити.

– То лови, а не бий! – з болю кричить батько.

Полiтав, полiтав Дрозд та й сiв старому на голову та й клюе його солом’яний бриль, немов тут йому й мiсце.

Махнув хлопець долонею, щоб його спiймати, – фуркнув Дрозд. Сiв удруге, знов хлопець на нього намiрився рукою— знову даремно.

«Чекай же ти, бiсова птиця! Вже я тебе почастую!»– подумав хлопець. І коли Дрозд утрете сiв на батькову голову, вiн, не тямлячи гаразд, що робить, як замахне палицею, як трiсне старого по головi, аж тому свiт замакiтрився. Дрозд фуркнув i полетiв собi геть. А Лис, сидячи в житi, дивився на це все i аж за живiт держався зо смiху над Дроздовими штуками.

Бачить Дрозд, що Лис такий радий, i вiльнiше зiтхнув.

«Ну, – думае,– тепер, мабуть, дасть менi спокiй, не буде моiм дiтям загрожувати».

Та ледве вiн знову взявся мостити свое гнiздо, аж зирк, Лис уже знов пiд деревом.

– Дрозде, Дрозде, – мовить Лис, – вивiв ти мене з ями?

– Вивiв.

– Нагодував ти мене?

– Нагодував.

– Напоiв ти мене?

– Напоiв.

– Розсмiшив ти мене?

– Розсмiшив.

– Ну, а тепер ще мене настраши, бо iнакше я твоiх дiтей поiм.

Горюе Дрозд, нудьгуе Дрозд, як би йому Лиса настрашити, а далi й каже:

– Що ж маю робити? Ходiмо зо мною, я тебе настрашу.

Веде Дрозд Лиса попiд лiсом дорогою на велике пасовисько. Там паслася велика череда овець. Пастухи сидiли в куренi, а пси бiгали навколо череди, пильнували овець. Став Лис здалека, край лiсу, побачивши псiв, не хоче йти далi.

– Що, Лисику, страшно? – питае Дрозд.

– Нi, не страшно, – каже Лис, – а тiльки я втомився, не хочу йти далi.

– Як же я тебе настрашу, коли ти не хочеш далi йти? – питае Дрозд.

– Як знаеш, – мовить Лис, – але знай, що коли не настрашиш, то я твоiх дiтей з кiстками з’iм.

– Добре, – каже Дрозд, – лягай же ти ось тут у жито i дивись, що я буду робити. А коли тобi стане страшно, то гукни менi, щоб я перестав.

Полетiв Дрозд, сiв собi на землi перед псами та й дряпае землю лапками.