Роман про людське призначення

Федiр пильнiше зупинив погляд на вiзку, шукаючи поруч виварки, пляшок i журналiв знану йому Безручкову фанерну скриню, на якiй волоцюги-жартуни, у товариствi яких деякий час бiля п’едесталю цементноi купальницi недалеко вiд Ізару ночував Безручко, пiсля наглоi смерти дружини й сина призвичаюючися до життя бездомника, зобразили двох тiлистих охрових наяд з орхiдеею-водограем на грудях, що кожного разу бив Федора в саме серце, оприсутнюючи на всю пам’ять того зовсiм iншого, усмiхненого й випещеного Безручка так, як вiн невдовзi пiсля повороту з Америки (де, як злiсно подейкували покривдженi долею невдахи, на вiдмiну вiд iнших гарувальникiв, за порiвняно недовгий час збив мало не мiльйоннi статки, аби, замiсть продовжувати карколомну кар’еру, – з мамутовоi столицi, на яку побожно скеровували погляди всi скоробагатьки, назавжди повернутися до загумiнковоi Европи, купивши на околицi Мюнхену вiллу, й не спокiйно доживати вiку, а заходитися пiклуватися найзачучвiренiшою украiнською голотою, що так i присохла пiсля таборiв, через туберкульозу й немощi нiкуди далi не виiхавши на лiпшi заробiтки, ба бiльше, вiддати до послуг не завжди причесаних i митих емiграцiйних молодикiв, народжених уже пiсля вiйни в лiпших достатках, що згодом багато декому завадило стати людиною, – не лише пiдвал, бiльшу половину першого поверху та обидвi мансарди, а й свiй гаманець i час, хоча тi, що, – як висловлювався Любко Нетудигора, – бачили Безручка на обидвi нирки, мали на це iнше пояснення, а саме: мовляв, Безручко завiв у своiй вiллi шарварок зовсiм не на те, – як про то лускався Сашко Лопата, – аби ним закамуфлювати якийсь там нiбито винахiд, якого i взагалi нiколи не iснувало, хоч про той винахiд рiзнi оглухи, на зразок Генка Маковецького, й теревенили, начебто вiн, той винахiд, нерозривно пов’язаний з оновленням усього людства, духовним перетворенням людини, а заразом i незалежнiстю Украiни, як передумови до внутрiшнього очищення, бо iнакше нiколи не запануе рiвновага мiж свiтлом i тьмою, котра затисла свiт у кривавi лещата, – а на те, аби затушкувати злочинну дiяльнiсть, бо насправдi Безручко не благодiйник, – благодiйники iснують лише в маячному уроеннi слинявих недорiк, – а завербована радянщиками продажна шкура без натяку на сумлiння, що ловить у своi тенета недосвiдчених м’якодухих придуркiв, аби* iхнiми руками – хiба не пiдiслали радянщики Сташинського, щоб замордувати Бандеру? та й чи тiльки його одного? – нищити все, що нагадувало б украiнцям про iхню iсторiю, гiднiст