Апостол черні

 Захарiй заступив йому дорогу, виявив поновно свое занепокоення i тривогу, що вiн, може, бiльше ушкоджений, як признав.

– «Нi. Це справдi лиш рука потерпiла. Йому гiрше шкода часу, як руки. Через сильне здержування коня кантарою пiд бородою, i ще бiльше через дике, вперте вишарпування голови, з його руки здерлася шкiра з долонi».

– Конi могли його копитами добре покалiчити. «Били, правда, але не покалiчили. Вiн це знае. Не навчений собою возитися. Прикре для нього лише те, що не зможе через кiлька день писати…» – вiдповiв.

По обличчю душпастиря перебiг вираз зчудування i переляку, але вiн не сказав нiчого, лиш по хвилi спитав майже суворо: «Як ви могли так не розважно кидатися чужим бiсам назустрiч? Вони могли вам костi поломити!»

Юлiян усмiхнувся ледве помiтно.

– «Що ж, – вiдповiв, – чи мав я ждати, аж вони фiру рознесуть i покалiчать нас i…» – тут урвав. Його очi майнули мимоходом по молодiм дiвчатi, що стояло мовчки i дивилося з великими надслухуючими очима з блiдого личка на вiдважного молодця.

О. Захарiй похитав головою i поклепав його по раменi. «Я вiддячуся вам», – сказав. Але Юлiян не обiзвався. Пiдсунувши згуртованi книжки квапно пiд паху, вiн легко вклонився. Послiднi слова о. Захарiя його прикро вразили.

– «Як ваше назвисько, молодче? Ви ученик – кажете?»

– «Так. Вищоi гiмназii».

– «А ваше назвисько?»

– «Юлiян Цезаревич».

Душпастир пiдсунув брови вгору i його обличчя роз’яснилося.

– «Може, син годинникаря, Цезаревича?»

– «Так».

– «Знане менi. Я буду в вашого батька i директора. Сьогоднi вже нi, бо завтра маю похорон, але цими днями напевно. Тим часом щире спасибiг вам, украiнче, Юлiяне Цезаревичу».

Юлiян вклонився вдруге i поспiшив квапно своею дорогою. О. Захарiй з донькою вiд’iхали… А по мiсцi, де скоiлася дика, коротка пригода, що потягнула за собою на пiзнiше – так сказати б – нелюдською рукою зложенi наслiдки, переходили дальше мешканцi.

* * *

Сонце спалахнуло жаром на заходi над лiсом i в селi Покутiвцi, як фiра з о. Захарiем i його молоденькою Евою наiхала на просторе подвiр’я приходства.

* * *

Третьоi днини по пригодi i саме по легкiм, короткiм дощi, котрий вiдсвiжив не лише воздух, землю, деревину по парках i садах невеликоi, чисто удержуваноi, столицi, доходив о.