Апостол черні

пiдкорив Римовi заальпiйську Галлiю. З 49 р. до н. е., спираючись на армiю, поступово став фактично монархом. Був убитий внаслiдок змови, очоленоi Кассiем i Брутом. Автор «Записок про галльську вiйну» i «Записок про громадянськi вiйни». У творi О. Кобилянськоi фiгуруе ще й пiд iменем Юлiюс Цезар Галлiюс. Цей iсторичний дiяч був кумиром юностi для героя роману «Апостол чернi» – Юлiяна Цезаревича. За творчим задумом письменницi навiть iм’я i прiзвище украiнця е перегуком з давньоримським онiмом. Бiльше того, первiсна назва твору була «Юлiян Цезаревич», що ще раз вказуе на важливiсть цього героя в образнiй системi роману.

Саме Юлiй Цезар присутнiй у картинi сну молодого Цезаревича, про нього е згадки як про героя твору Вiльяма Шекспiра «Юлiй Цезар». Прикладом для наслiдування для героя став давньоримський полководець, адже у фiналi твору Юлiян Цезаревич обирае собi стезю воiна, як його дiд Цезаревич.].

– «Не дотикайся ii, – сказав строго. – Їi мiсце там, вгорi. Хто буде свiтити, коли заберем вниз?» З тим подав йому лук i стрiлу й указав уперед себе.

«Там далеко, й ще дальше вiдсiль е для тебе i…» – з тим урвав i зник. Юлiян, прийнявши лук i стрiлу, звернувся до лiсу. Ледве що поступив вiн тут, коли йому засвiтила зiрка. Та не вдолi в ногах, а десь мiж деревами маячила. То тут, то там мелькала вона, в темiнi лiсу просвiчувала. Нараз задержалася в польотi. «Чому ти не вгорi? – спитав строго. – Твое мiсце там, вгорi.» Зiрка впала.

Вiн зблизився й поглянув униз. Тут побачив щось дивне. Зоря втратила свое срiбне сяево й перебрала iншу форму.

Хтось поклав йому руку на рамено й вiн оглянувся – Юлiюс Цезар Галлiус?

– «Так.»

Але це не був Цезар, а хтось iнший, тяжко вниз похилений, неначе двигав тягар.

Юлiян шукав очима дальше за зорею по землi, тим часом замiсть неi показався плуг. Залiзний гострий плуг. Вiн пiдняв очi. «Ходiм удвох», – здавалося йому прогомонiло десь над його головою вiд того, що йшов бiля нього похилений тягарем.

– «В мене лук i стрiла», – сказав Юлiян.

– «Зарий його в землю. Вона потрiбуе кровi, щоб родила, – зачув нiби у вiдповiдь. – З кровi й постае й вмирае життя, а спасення вимагае життя, не вiдчуваеш?»

Юлiян оглянувся за тим, що говорив – але нараз збудився, й лиш пророчий голос мов ще дзвенiв в його нутрi дальше. Коли рано оповiв свiй сон матерi й сестрам, нiхто не розумiв його витолкувати. Вiн сам почував себе внутрiшньо мов зрiлiшим.

* * *

Зайвого часу не було нiколи в молодого Юлiяна.