Апостол черні

* * *

Послiднi вакацii Юлiяна, котрi мав перебувати в горах на Б. у своеi тiтки, випали лиш дуже коротко.

Коли прибув на мiсце, застав найкращу погоду i, з жадобою птаха, помчав зараз першоi днини в лiс i гори. Вiдтак вже день в день ходив.

Муж його тiтки, надучитель народних шкiл, що визнавався прегарно в романтичнiй околицi мiсцевости М., супроводжав його до деяких мiсць, даючи йому вiдти директиви, куди звертатися, щоби осягнути або верхи, з котрих був найкращий вид, або направляв у сторону, де здоймалися бiлокаменистi скелi з-посеред густих лiсiв; або знов, де пишалися аж пiд верхи, багатi травою i цвiтом, полонини й манили мандрiвника кинутися в посеред них та слiдити за полетом бiлих хмарок на синiм небосхилi, пiд котрими звисав, ледве значною темною точкою, хижун i мiряв гострим оком, щоб впасти несподiвано на невинну жертву й унести ii в лiси.

Так ходив вiн вже сам без упину, з однаковим захопленням. То тут з’являвся в гущавинi смерековiй, то там зникав мiж нею на часи – одним словом, купав i тiло, й душу в пахучiй зеленi.

Над берегами яруг любив вiдпочивати.

Коли iх долиною поспiшали струмочки, а iнодi пiнилися неабиякi потоки, що спадаючи з верха хоч i невисокоi скали, викликували гук i шум, вiн приглядався iм довго, задумливо. Вiдтак аж сходив униз до них, не мав супокою. Пристаючи тут на хвилини, вiн збадав поглядом дно, витовчене водоспадом природнього басейну. Коли вiдкривав, стрибав смiло в нього, випробовуючи силу молодих рамен в плавбi, а освiжившись в ревучiм i розпiненiм кiтлi, пнявся опiсля на сусiднiй верх знов як попереду.

Ввечерi виходив з хати й шукав на небосхилi завтрашньоi погоди, щоб, неначе знову уперше, кидатись вже зранку в зелень, окрапану росою, прислухуватись таемничiй пiснi лiсiв, шолопанню полохливоi пташнi, або слiдити по високих смереках за звинною вивiркою, що мов чванилася перед молодим мандрiвником своiми свавiльними скоками, щоб остаточно щезнути кудись без чутки й слiду.

Так майже через вiсiм день без перемiни, без надумання.

І нiхто його не здержував, нiщо його не розчаровувало. Одним словом, вiн упивався красою природи й свободою досхочу. Йшов не оглядаючись i вертав з намiром те саме повторяти завтра. Аж не настала змiна.

Дев’ятого ранку ослонилося небо.