Апостол черні

Опам’ятовуючись, отрясався з похмурим чолом проти себе самого вiд таких фантастичних ферментацiй, засуджуючи iх, як наслiдки читання поза пiвнiч модерних авторiв, а межи ними данських i росiйських[10 - Автори данськi i росiйськi – йдеться про лектуру молодого Юлiяна Цезаревича, адже часто аж до пiвночi вiн зачитувався «авторами данськими i росiйськими». Як це часто бувае, авторка переносить власнi читацькi уподобання на особи своiх улюблених героiв. Зокрема, iз «Автобiографii» (1903) О. Кобилянськоi дiзнаемось: «Найбiльший вплив з чужих лiтератур мав на мене росiйський писатель Тургенев i Достоевський […] Пiзнiше перейнялася я датською а i всiею нордландською лiтературою, з-помiж котроi став моiм справдiшнiм учителем Jens P.

 Jacobsen» (Якобсен Єнс Петер).] – i вертався до улюблених класикiв, кращих народiв, особливо до великого нiмця Гетого[11 - Гете Йоганн Вольфганг (1749–1832) – нiмецький письменник, мислитель, природознавець. Роман «Страждання молодого Вертера» (1774), п’еси «Іфiгенiя в Таврiдi» (1787), «Торквато Тассо» (1790), поема «Герман i Доротея» (1797), поезii «Вiльшаний король», «Мiньйона» – найвiдомiшi у творчостi Й.  В. Гете. Трагедiя «Фауст» (1773–1831) е вершиною творчостi Гете й водночас одним з найвизначнiших явищ свiтовоi лiтератури. Творчiстю цього класика захоплювалась i сама О. Кобилянська, i героi ii роману.] i Шекспiра[12 - Шекспiр Вiльям (1564–1616) – великий англiйський драматург i поет. Автор таких визначних творiв, як «Ромео i Джульетта» (1595), «Отелло» (1604), «Король Лiр» (1605). Лiтературознавцi подiляють творчiсть В. Шекспiра на чотири перiоди, причому до третього (1600–1608) вiдносять трагедii «Юлiй Цезар» (1599) та «Гамлет» (1601), якi ознаменували перелом у творчостi В. Шекспiра. Причому «Юлiй Цезар» е полiтичною трагедiею, де автор, прагнучи до життевоi правди, вибирае тотально трагiчний для всiх учасникiв конфлiкт. У фiналi гине Цезар – герой, i смерть видатноi людини змушуе гострiше вiдчути контраст мiж величчю загиблого i посереднiстю того, хто залишився живим – Брута. Драматичний конфлiкт стае причиною, що веде Брута до самопiзнання. У цьому – головна мета драматурга.]; або шукав великих моментiв в украiнськiй iсторii, де велася завзята боротьба… за рiдну землю i за переслiдування ворогами украiнського народу. Коли ними наситився, i мов по проходах по чистилищу наче вiднаходив згублений, а правдивий, свiй грунт, на якiм почував свое призначення дiяльности, зрiвноважувався i йшов в науцi далi.