Апостол черні

– «Ти ще тут? Де карбач?»

Хлопчина розплакався.

– «Ти чого плачеш?»

Юлiян мовчав, хлипаючи.

– «Скажи, чого плачеш? Ти вже не вмiеш говорити?»

Малий показав безмовно на пташку.

– «Хочеш мати ii?»

Хлопець притакнув головою.

– «І не будеш нiколи бiльше плакати, коли ii одержиш? Уважай, що вiдповiдаеш».

Хлопчик помахав головкою живо на знак що «не буде» i простяг лакомо руку. Та в тiй хвилi зайшло щось жахливе. Батько зiрвав карбач з стiни, пiдняв його високо вгору i в слiдуючiй хвилi прорiзав воздух серцепотрясаючий крик.

* * *

Карбач лежав вже далеко в кутi кiмнати, коли, як крейда, побiлiвший батько випровадив малого, що давився з здержуваного плачу, до сiней. Сам приступив, важко вiддихаючи, до вiкна i, притиснувши там чоло до шиби, стояв без руху… Хтось поклав йому руку на рамено i – переляканий оглянувся. То була його бабуня по матерi, бiлоголова бабуся з чорними блискучими очима, з надзвичайно iнтелiгентним обличчям, зраджуюча цiлим своiм виглядом «паню» i хоч вже добре похилилася, а все ще… ростом iмпозантна.

– «За що ти карав дитину?»

– «Я пiсля ваших засад поступаю. Цiлком i одиноко пiсля ваших засад.»

– «За що?»

– «Щоб не приспособлявся до брехнi, котра буде з ним враз виростати. Гадаете, менi це так легко? Але… в моiм вiку не зачинав нiхто назад з початку. Оставте мене, бабуню! Вiн мiй одинак… i саме тому що одинак». Тут вiн урвав – а бабуня… усмiхаючись болючо i не вiдповiвши нiчого, вийшла з робiтнi.

* * *

За годину вiдчинилися злегка дверi i мале, блiде личко з слiдами плачу в очах, але спокiйне указалося наново.

– «Я плакав, татку…»

Батько прокинувся. Його погляд промайнув по сплаканiм обличчю сина.

– «Я плакав, татку…» – почулося, нiби шелест, вдруге i вже цiлком близенько, хоч не смiливо.

– «А не було потрiбно, сину».

Дитина мовчала через хвилю, опiсля шукала очима чогось в очах батька, що ховалися перед нею.

– «Я лиш ще один раз хочу подивитися на ню, татку. Маленький раз» – i хлопчина показав свiй дрiбонький пальчик на доказ, який замаленький.

– «Гадаеш вона краща, як всi тi надворi, що лiтають?».

– «Ага, гарнiша, – вiдповiв i потакнув головкою. – Я хочу на ню цiлком близенько подивитися».

Батько порадив йому найлiпше iм всiм надворi приглянутися i самому яку вловити.