Людина і зброя

Пiднялося i освiтило Журавлiвку, заводи, i майдан Дзержинського, i грандiозну залiзобетонну споруду Держпрому – цей перший украiнський хмарочос.

Бiля Держпрому вже зрання людно. Можна подумати, що тут збiрний пункт якогось райвiськкомату. Але тут не вiйськкомат. Тут Дзержинський райком партii. В кабiнетах райкому безперервно засiдають комiсii, разом з представниками вiйськкоматiв розглядають заяви добровольцiв.

Сьогоднi райком атакують студенти. Зранку було повiдомлено, що в цей день райком проходитимуть лише гуманiтарнi факультети, але й тi, чиi справи розглядатимуть завтра, теж не розходяться, вирують натовпами на майданi, юрмляться бiля пiд'iздiв, у коридорах. Ждуть. Для чогось же вони кидали дерев'янi гранати, для чогось ходили в унiверситетi з дрiбнокалiберками на стрiльбище!

Винищувальнi батальйони, про якi досi нiхто не чув, диверсiйнi групи, що будуть закинутi до ворога в тил, маршовi роти, що незабаром покинуть це мiсто, – всi вони починають свое життя тут.

Вiд цигаркового диму не продихнути в тiсному коридорi, де збились iсторики, фiлологи, географи. Кожен почувае себе так, як перед складанням важкого, найтруднiшого екзамену. І, як пiд час екзамену, нерви студентськi напруженi до краю, вся увага на дверi, за якими засiдае комiсiя, всi погляди на того, хто виходить звiдти.

– Годен!

І вже тi, що пройшли комiсiю, приймають його до себе, бо вже вiн iхнiй, вiн брат, друг по життю, а може й по смертi.. А бувае, що вийде i очi невловимi.

– Ну як?

А вiн пробуе щось пояснювати. Що й тут, у тилу комусь треба. І хвороби. І те, се. Вiн шукае в них спiвчуття, але йому нiхто не спiвчувае. Вiд нього вiдсахнуться мовчки. І вiн пiде, i його вже для них нема.

– Слiдуючий!

Той, хто готуеться зайти, тримае напоготовi комсомольський квиток i в ньому – свою вiдстрочку, свою студентську броню.