Людина і зброя

Мабуть, тiльки одна Таня знала, яким загостреним було в нього те почуття, що повело його сьогоднi в райком. Якось вiн розказував iй – iз смiшком, напiвжартома – про те, як ще пiдлiтком писав був заяву, щоб пустили його в Іспанiю воювати з франкiстами. І ось твоя Іспанiя, Богданчику, сьогоднi настае!

Таня не переставала хвилюватись за нього. Чим мiг бути для нього райком? Чим це могло скiнчитись? І хоч вона розумiла, що зараз, може, отам саме вирiшуеться доля iхнього кохання, може, райком – це кiнець iхнiм зустрiчам i побаченням, що, може, це – страшно й подумати! – вiчна, безповоротна розлука а ним, i пiсля того назавжди розiйдуться iхнi дороги, i нiколи вже не буде iхнього солодкого вимрiяного щастя, все ж для неi було б тяжким горем, якби його там забракували, якби вiн там не пройшов i не був у числi вiдiбраних.

Бо, знала, не могло для Богдана бути зараз тяжчого удару за цей. Добре знаючи його натуру, Таня просто не уявляла, як вiн житиме, коли його одкинуть при вiдборi в райкомi.

Трагiчна iсторiя з батьком – це найболючiша рана його життя.

Як часто Танi хотiлось йому допомогти, якось розрадити його, розiгнати оту глибоку тугу, що майже завжди стоiть в його темних, iскристо-карих очах! Смуток, глибока, не зникаюча в очах туга, навiть коли вiн смiявся, найбiльше i вразили ii при першiй зустрiчi з ним в головному корпусi унiверситету на вулицi Вiльноi академii, коли вони, товплячись перед списками зарахованих на iстфак, розшукували себе там, а потiм, розшукавши, на радощах зовсiм якось випадково побрели разом блукати по мiсту.

Майже три роки минуло вiд того далекого свiтлого дня. Були мiж ними сварки, незлагоди, болiснi ревнощi, i знов було щастя примирення, почуття спрагле, солодке до слiз.

Богдана любили на факультетi. В поводженнi з товаришами вiн був рiвний, надiйний, дiвчата називали його сумлiнням факультету.

Коли обговорювали кандидатури на пiдвищену стипендiю, його висунули одностайно. Для цього в нього були нiбито всi пiдстави: вiдмiнник, цiкавиться науковою роботою, в унiверситетських наукових записках торiк була опублiкована його перша робота про археологiчнi знахiдки на будовi Днiпрогесу, готував новий реферат про скiфськi могили в степах, але нi скiфи, нi мамути днiпрогесiвськi не допомогли йому, i стипендiю таки одержав iнший.