Перехресні стежки

– Прошу не дивуватися! Ви з ним часто сходитеся, вiн бувае у вас, хвалиться вашою знайомiстю. Не знаю, чи ви знаете докладно сього пана, а навiть навпаки, хочу припускати, що вiн пiдлизуеться вам, хоче втертися у вашу приязнь, щоб визискати вас для якоiсь своеi цiлi. Отже, вважаю потрiбним остерегти вас перед ним. Се небезпечний чоловiк. Се поперед усього глибоко неморальний чоловiк. Поминаю вже те, що не ходить до костелу, що вiд десятьох лiт не сповiдався, – се може болiти мене як тутешнього духовного пастиря, але може в ваших очах не мати доказовоi сили.

Але прошу вас, пане меценас, те, як вiн поводиться зi своею жiнкою, то таке дике, таке нелюдське, що я не розумiю, як чесний чоловiк може подати йому руку.

Д-р Рафалович ще дужче витрiщив очi.

– Я розумiю, вам дивно, що я зачав говорити про такi рiчi, – поспiшив поправитися ксьондз-пробощ. – І справдi, на першiй вiзитi слiд би було говорити про щось приемнiше. Ну, але то вже така моя натура: що на думцi, те й на язицi. А доля тоi бiдноi Стальськоi дуже лежить менi на серцi.

– Але ж, отче канонiку, – промовив д-р Рафалович, – я отсе тiлько перед кiлькома днями припадком довiдався, що Стальський жонатий, а як виглядае його жiнка i як вiн жие з нею – iй-богу, не маю найменшого поняття!

– Вiрю, вiрю, – мовив ксьондз-пробощ, – i для того не хочу розмазувати сеi неприемноi теми. Може, ще коли буде нагода побалакати про се. А тепер – як собi знаете. Я остерiг вас, сповнив обов’язок свойого сумлiння, а ви вже мiркуйте собi, як знаете.

От такi остереження в найрiзнiших точках збирав Євгенiй на кождiй вiзитi, а обiйшовши всiх мiських гонорацiорiв, вiн мав таке чуття, немовби вiдбув мандрiвку по якiйсь cloaka maxima[10 - Каналiзацii (лат.). – Ред.].

«Така невеличка купка тих матадорiв, – думав вiн собi, – а стiлько у них на душi i на сумлiннi поганi, стiлько злостi i взаiмних ураз! І вони живуть якось у тiй затроенiй атмосферi i не дурiють, не топляться! Та що найiнтереснiше, що кождий бризкае жовчю на свого ближнього з великоi любовi, обкидае його болотом iз найчистiшоi прихильностi, пiдрiзуе його добру славу зi щироi гуманностi i наповнюе твоi ушi поганню з найчемнiшими перепросинами.

І се все при першiй вiзитi! Що ж то буде далi, коли обживемося i десь-колись наступимо один одному на нагнiтки?»

Йому робилося страшно при думцi, що й його, може, жде та сама доля: бовтнутися з головою в отсе каламутне озеро i потонути в ньому з душею i тiлом.