Перехресні стежки

– Прошу, пане Стальський, будьте ласкавi, обiдайте! Бачите, я iм за двох i не думаю бути ситим вашими ласкавими комплiментами.

– О, що те, то нi! Борони Боже! Жаднi комплiменти, – живо заговорив Стальський, махаючи руками, озброеними одна в нiж, друга в вилку. – Се навiть не моя думка. Се загальна думка в тутешнiм судi. Сам пан президент – ви завважили, як пильно вiн прислухувався вашiй оборонi, як iшов за вашими слiдами в своiм резюме? – отже, сам президент по розправi, виходячи з суду, сказав до прокуратора: «З таким оборонцем – то приемно провадити розправу».

А прокуратор йому на се: «О так, се одна з найяснiших голов у галицькiй адвокатурi. Шкода, що не пiшов на судiю, мiг би був зробити карiеру». О так, пан меценас приносять iз собою до нас найлiпшу славу.

Щоби звернути розмову на iншу тему, Рафалович попросив Стальського оповiсти йому дещо про вiдносини в тутешнiм судi, що, може, могло би бути йому придале в дальшiй дiяльностi. Стальський i овшiм! І з уст, що тiльки що так i бризкали симпатiею та комплiментами, полилися потоки неймовiрного бруду, сплiток i поганi.

Президент був колись здiбний суддя, але тепер стуманiв, дома ним командуе кухарка, проста погана баба, а в судi – його канцелiст, хитрий жид i страшенний хабарник. У судi правило, що з жидом нiхто не виграе справи. Дехто не хоче вiрити, щоби президент брав половину хабарiв, якi одержуе його канцелiст, але вiн, Стальський, певний того, бо хоча президент удовець i бездiтний, але мае цiлу купу своякiв по братовi, неробiв та марнотратникiв, що ссуть його, мов п’явки. А совiтник Н. i зроду був вiсiмнадцятий туман. Се той сам, що, ще бувши ад’юнктом у Печенiжинi, засудив сам якогось хлопа на смерть i зараз же написав до Голомуца[6 - Голомуц – Оломоуц, тепер мiсто в Чехii.] по ката; аж коли кат зателеграфував до надпрокуратора у Львовi, чи мае iхати до Печенiжина, довiдалися вищi властi про сей незвичайний засуд i взяли його вiдтам. Про око його зробили хорим на умi, якийсь час продержали у Кульпарковi[7 - Кульпаркiв – у ХІХ ст. село поруч зi Львовом, де була психiатрична лiкарня. Тепер – у межах мiста. «На Кульпарковi» – у психлiкарнi.], а потiм вернули знов на посаду. Кажуть, що у нього сильнi плечi, протекцiя. Іншого були би спенсiонували, йому позволяють дослугувати до повноi пенсii, але самостiйно вiн нiяких справ не веде, тiльки все сидить у трибуналi, заробляе на пенсiю, як кажуть, не головою, – а гм, гм… Зате совiтник М. – картяр. До канцелярii прийде на годину.