Хмари

Вiн казав, що сам бачив не раз, як студенти цiлою купою плигали через братську стiну, i вважав те за звичайну рiч.

Марта й Степанида притаiлись за кущами рожi в той час, як батько повiв студентiв до свiтлицi. Вони пiшли слiдком за ними, дуже цiкавi подивиться, якi то студенти: вони знали на вид сливе кожного.

Сухобрус звелiв подати до свiтлицi свiтло й запросив iх у хату. Студенти переступили порiг незнайомого дому й побачили у вiчi незнайомого чоловiка. Чиста велика свiтлиця, з поодчиненими вiкнами, дуже добре освiчена, свiжа, од повiтря ночi, повна пахощiв резеди, зовсiм вигнала iм хмiль з голови, iм стало сором й совiсно; вони почали рекомендуваться.

– Нiчого, нiчого – те! Бог з вами! Чи я ж кому розкажу, чи що? Нiхто в академii не знатиме про те, – так втiшав iх хазяiн. – Прошу ж сiдати в моiй господi. А от i моi дочки. Це старша, Марта Сидорiвна, а це менша, Степанида Сидорiвна! Я вас добре знаю, бо ви пiвчi.

У свiтлицю ввiйшли обидвi дочки, високi, рiвнi, чорнявi, в тих самих бiлих сукнях, у котрих вони гуляли в Царськiм садку.

Студенти зараз iх упiзнали, а вони студентiв. Студенти почали рекомендуваться й червонiли, невважаючи на хмiль у головi.

– А ми сьогоднi бачили вас у садку, – загримiв басом Воздвиженський. Панни хотiли сказати, що й ми, мов, вас бачили, але не сказали.

– О, ми сьогоднi дуже довго гуляли в Царському садку, а оце й досi гуляли ще у своему садку, – обiзвалась Марта Сидорiвна.

– Яка гарна погода сьогоднi, – ледве промовив Дашкович.

– Дуже добра погода! – обiзвалась Степанида.

– Зрання було тихо i серед дня тихо, – говорив Дашкович.

– I вечiр був тихий. Ми й досi з сестрою гуляли в садку, – говорила Степанида, спустивши очi вниз.

– А вас звуть у нас пальмами, – одрубав Воздвиженський басом.

– Якими пальмами? – спитала Марта.

– Пальмами! – одказав Воздвиженський. – Бо ви такi високi й гарнi, як пальми.

– Далеко нам до пальм, – обiзвалась Степанида, – спасибi за комплiмент!

Обидвi панни сидiли, згорнувши руки й дивлячись додолу.

Вони обидвi почервонiли, як Воздвиженський назвав iх пальмами. Дашкович смикнув його за рукав, але так незручно, що було видно на всю хату. Панни стиха осмiхнулись.

Тим часом батько звелiв наставить самовар i готувать закуску. Вiн був дуже радий тому випадковi й гостям. Мiж мiщанами й купцями на Подолi студент академii мае високу репутацiю, як людина з великим розумом i з просвiтою.