Хмари

Степанида мала лице щиро киiвське: бiльше кругле, нiж довге, з повними рум'яними щоками, з ямочками на щоках, маленьким круглим пiдборiддям, з невеликими темними очима. Нiс ii був чисто мiщанський: дуже тонкий, рiвний, але недовгий, з тонiсiнькими прозорими нiздрями. Брови були високi й на кiнчиках дуже тоненькi, як шнурочки.

Старша, Марта, мала багато грубiшi пружки лиця, скидалась на сiльську молодицю. В неi брови були товстi, очi великi. Таке лице бувае дуже гарне на сценi, здалеки, при свiтлi ламп.

Розмова стала веселою, невважаючи на пiзню добу. Панни держали себе смирно, трохи пишались, спускали очi додолу i очевидячки хотiли вдати з себе дуже добрих i спокiйних. Дуже цiкавий чоловiк зараз упiзнав би той голос пiдсолоджений, тi очi, зумисне спущенi вниз, впiзнав би природжену вдачу й пiдроблену.

– Чи весело гуляли сьогоднi в садку? – спитала Марта Воздвиженського й блиснула очима, як блискавицями, i так швидко спустила вii, як швидко блискавка ховаеться за чорними хмарами.

– Дуже було тiсно на першiй алеi! Так тiсно, хоч людей розпихай, як у церквi, – одказав вiн. I йому дуже хотiлось, щоб вона знов одслонила вiка й блиснула очима.

– I чом би пак не гуляти всiм на бокових алеях! – промовив вiн знов до неi. – Нi! лiзуть усi на першу алею, та й годi!

– Коли ж на бокових алеях гуляють самi мiщанки та наймички, – обiзвалась Степанида.

– Нехай смiються! – одрубав Воздвиженський. – Я, бувши вами, гуляв би й на бокових алеях.

– Коли ж нам не можна буть нами, – лукаво промовила Марта i знов скоса блиснула очима.

– Чи багацько наук читають у вас в академii? – спитав Сухобрус Дашковича, маючи його за розумнiшого.

– Ой, багацько! Так що й полiчить трудно! – I Дашкович почав перелiчувать деякi науки, само по собi для звичайностi.

– Ой, як багацько! I якоi треба голови, щоб знести все те! А чи е в вас така наука «Печорський патерик»? Я дуже люблю його читати! Та наука повинна буть у вас…

Сухобрусiвни, побувши в школi, постерегли, що така наука навряд чи й е на свiтi, хоч Дашкович назвав iх багацько й дуже чудних, iм стало нiяково.

– Є! – смiливо одказав Дашкович. – Тiльки не наука, а книжка.

– Книжка! книжка! В мене вона е! Сухобрус хотiв йти i принести «Патерика».