Хмари

Однi великоруси неначе вiк прожили в скитах! Вони всi держали пости: грека звали нехристом, украiнцiв – ляхами, а слов'ян – турками.

Той украiнець, котрому довелось жити в однiм номерi з Воздвиженським, звався Василь Петрович Дашкович. Вiн був родом з Черкащини, давньоi козацькоi сторони. Чудовий, пишний край! Чудовi, здоровi там люди. Iдеш селами й не надивишся на людей, гарних, привiтних та поставних. Чи iдуть чоловiки возами, то сидять гордо, мов тi гетьмани. Чи йдуть хлопцi селом, – всi гарнi, смiливi, високi, мов козаки запорожцi.

I дiвчата там гарнi, чорнявi, рiвнi й високi, як тополi Украiни. Чудовий край! Хто жив у тобi, хто дихав твоiм повiтрям, хто бачив твое сине небо й чув про твою козацьку славу, той тебе повiк не забуде…

Дашкович був чистий черкасець: високий, рiвний, з дужими плечима, з козацькими грудьми, з розкiшним темним волоссям на головi. В його було лице повне з високим i широким одслоненим чолом. Брови лежали низько й рiвно над карими ясними, чималими очима. Чималi рум'янi губи були складенi щiльно i навiть трохи сердито.

Його погляд, виявляючий розум i тяму, був твердий, спокiйний. Рiдко траплялось бачить таке лице, де одразу можна було б примiтить думи, й розум, i завзятiсть. Та не було тодi нi навкруги його, нi в його самого матерiалу для правдивоi, широкоi думи та широкого погляду, його рушення, його хода – все було поважне. Вiн ступав кожною ногою, нiби думаючи, як треба ступить, все ходив задумавшись. А як було сяде чи стане, згорнувши руки i спокiйно дивлячись, його постава була така картинна, хоч малюй па полотнi.

Найуподобнiша йому наука була фiлософiя. Вiн сам вивчив нiмецьку мову, i на його столi купою лежали нiмецькi фiлософськi книжки, тодi як його товариш Воздвиженський день i нiч сидiв над грецьким язиком i, по старiй традицii, вчив теологiю. Тодi ще студенти були вiрнi духовi академii.

Воздвиженський, при великому зростi, був неповертайло. Його кругла голова з широким круглим «париком», ясним, мов коноплi, його широке чоло i при йому куций нiс i тупо одрiзане пiдборiддя – усе те було дуже не в пропорцii з огрядною постаттю.

Але вiн був поставний, веселий, говорючий i любив товариство. Через свою веселу вдачу й гарний голос вiн подобавсь паннам i панiям.

Дашкович дуже любив чистоту, здаеться, по природi. Його столик був застелений скатертю, його лiжко стояло прибране й застелене. Часто вiн брав лiнiйку i вигладжував нею скарбове бiле з синiми берегами одiяло так, що на лiжку не було i складочки.